Де жив Вільям Шекспір останні роки – відкриття змінює уявлення про життя найвидатнішого англійського драматурга – новини культури

Дослідниця визначила розміри будинку через архівні документи XVII століття.

Британська дослідниця Люсі Манро встановила точне місцезнаходження єдиної нерухомості, яку англійський драматург Вільям Шекспір придбав у Лондоні. Йдеться про будинок у центральному районі Блекфраєрс, розташованому поблизу річки Темза, який раніше було локалізовано лише приблизно. Це дослідження відкриває нові аспекти останніх років життя драматурга, повідомляє The New York Times.

Відкриття ґрунтується на аналізі майнових актів XVII століття та плану ділянки, який раніше не асоціювали з драматургом. Манро змогла зіставити імена в документах із записами про продаж 1665 року та визначити конкретну будівлю, де нині встановлена пам’ятна табличка.

“Це відкриття ставить під сумнів версію про те, що Шекспір просто пішов на пенсію у Стратфорді… Чому він міг би захотіти придбати нерухомість у Лондоні в 1613 році?”, — розмірковує дослідниця. 

Будинок знаходився неподалік театру Блекфраєрс, яким користувалася трупа “Королівські люди”, для якої писав Шекспір. Крім того, він був лише за кілька хвилин ходьби через річку від театру “Глобус”, де ставили його п’єси і який відновили у 1997 році.

План, складений у 1688 році, дозволив визначити розміри будівлі. Ділянка простягалася приблизно на 45 футів (13,7 метра) зі сходу на захід і мала ширину від 13 до 15 футів (4–4,5 метра), що свідчить про досить значний об’єкт, який до 1645 року був поділений на два будинки.

За словами Манро, незважаючи на те, що в цьому будинку проживав орендар Джон Робінсон у 1613 році, активність Шекспіра в цей період свідчить про його амбітні плани. Придбання нерухомості та спільна робота з Джоном Флетчером спростовують міф про передчасне згасання творчої енергії автора перед смертю.

Доцент Шекспірівського інституту Кріс Лаутаріс припускає, що орендар помешкання міг бути друкарем, а сама будівля — частиною стратегії Шекспіра щодо збору та підготовки своїх творів до видання. Оскільки район Блекфраєрс на той час був інтелектуальним центром із визначними бібліотеками, нерухомість могла слугувати не лише інвестицією для оренди, а й власною творчою базою драматурга.

Професорка Манро підкреслює, що інвестиції в такий об’єкт свідчать про намір Шекспіра продовжувати роботу над новими п’єсами. Це ставить під сумнів традиційне сприйняття його останніх творів, написаних у співавторстві з Джоном Флетчером, як менш цінних у порівнянні з сольними роботами “золотого періоду”.

Зрештою, ретроспективний погляд на “Генріха VIII” та “Двох знатних родичів” як на фінальні акорди кар’єри може не збігатися з тогочасним баченням самого автора. На думку дослідників, Шекспір навряд чи планував завершувати свою діяльність, а його лондонська нерухомість могла стати основою для подальших літературних і видавничих проєктів, значущість яких ми лише починаємо усвідомлювати.

Майно в районі Блекфрєрс було знищене Великою лондонською пожежою 1666 року, що частково пояснює брак інформації про нього. До того часу воно перейшло у спадок внучці драматурга, яка продала його за рік до катастрофи.

Минулого року в Англії виявили раніше невідому портретну мініатюру видатного художника епохи Єлизавети I Ніколаса Гілліарда. Дослідники вважають, що робота може бути найдавнішим відомим зображенням Генрі Райтслі, 3-го графа Саутгемптона, а також близького друга та покровителя Вільяма Шекспіра, якого дехто називає “прекрасною юністю” з сонетів.