У рамках державної ініціативи “Тисячовесна” подано один із перших кінопроєктів — спортивну драму про олімпійську чемпіонку Ольгу Харлан, повідомила у Facebook віцепрем’єр-міністерка з питань гуманітарної політики та міністерка культури Тетяна Бережна. Фільм розкриватиме кар’єру та особисті виклики спортсменки.
Команда фільму позиціонує його як байопік та спортивну драму про українську фехтувальницю, яка приймає складні рішення не лише у спорті. У центрі сюжету — історія вибору, витримки та боротьби за гідність у ситуаціях, що можуть загрожувати кар’єрі.
“Моя історія не лише про спорт чи боротьбу — вона про вибір, про витримку, про моменти, які ламають, і про силу, що дозволяє піднятися. Я прагну, щоб ми разом передали це максимально чесно, без прикрас, але з великою вірою в те, що правдиві історії можуть надихати,” — зазначила Ольга Харлан.
Сценарій до фільму створює Марія Ткачук, сценарним супервайзером є Стів Каплан. Проєкт реалізують UnitedContentHUB та Starlight Media за підтримки Національного олімпійського комітету України (НОК), дистриб’ютором визначено B&H Film Distribution Company.
Співпродюсерка Марія Костіна зазначила, що стрічка є частиною ширшого тренду в українському контенті — переходу до особистих, але універсальних історій. Президент НОК Вадим Гутцайт підкреслив, що фільм продемонструє не лише спортивні досягнення, а й складні рішення та відповідальність, які стоять за ними.
Програма “Тисячовесна” від Міністерства культури України — найбільша в історії незалежності ініціатива фінансування культурного продукту. Вона передбачає створення тисячі годин контенту та бюджет у 4 мільярди гривень із сімома конкурсними напрямами.
Водночас, як зазначає Петро Катеринич у статті “Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди”, запропонована модель викликає дискусії щодо ефективності використання коштів і якості майбутнього продукту. За підрахунками, середня вартість години контенту може становити близько 76 тисяч доларів, що ставить під сумнів можливість виробництва конкурентного ігрового контенту.
Крім того, програма концентрує розподіл ресурсів у межах нової вертикалі управління, де остаточні рішення ухвалює Міністерство культури. При цьому чинні інституції, зокрема Держкіно та Український культурний фонд, отримують обмежену роль у процесі відбору.
Окрему критику викликає модель, за якою майнові права на створений контент належатимуть державі. Це відрізняється від усталеної європейської практики, де права залишаються за виробниками, і може вплинути на участь незалежних авторів у програмі.