Горори в Україні – чому навесні в прокаті аномально багато фільмів жахів

Автор Софія Росовецька Кінокритикиня

На початку весни українські кінотеатри охопила незвичайна хвиля прем’єр горорів — загалом на екрани вийшло і ще вийде до кінця квітня вісім фільмів у цьому маргінальному, проте досить креативному жанрі. ZN.UA досліджувало, чому в прокаті так багато «жахастиків» і чому на п’ятому році війни українським глядачам важливо переглядати горори (принаймні найкращі з них).

Звідки стільки «жахастиків» у прокаті

Раніше жовтень вважався сезоном прем’єр фільмів «жахливого» жанру: горори традиційно виходили на екрани під Хеловін. Але сучасний кіноринок змінив правила гри — насамперед через конкуренцію. У жовтні на великі екрани та стримінгові платформи виходить настільки багато моторошного контенту, що «незалежним» і середньобюджетним фільмам стає дуже важко виділитися на цьому фоні та зазнати невдачі в прокаті.

Маркетингова стратегія просування горорів змінилася з виходом наприкінці лютого 2017 року дебютного фільму Джордана Піла «Пастка», який став сенсацією як у своєму жанрі, так і в широкому прокаті. Психологічний горор з оригінальним сюжетом, антирасистськими месиджами та бюджетом у 5 млн доларів заробив у підсумку 250 млн.

Наступної весни на екранах стартував постапокаліптичний горор Джона Красінскі «Тихе місце», який також сподобався як глядачам (340 млн прибутку за бюджету 17 млн), так і критикам.

Чому так сталося? Кінець зими — початок весни традиційно вважається мертвим сезоном для блокбастерів. Перші гучні релізи стартують у березні-квітні, під Великдень. Тож у малобюджетних горорів є шанс залучити частину аудиторії, яка не бажає задовольнятися супергеройським або сімейним кіно. Зазвичай це молодь від 15 до 25 років — історично головна та найактивніша цільова аудиторія «жахастиків». Якраз у березні та квітні в багатьох країнах світу у школярів старших класів і студентів — весняні канікули. «Незалежні» студії спеціально планують релізи на ці дати, щоб зібрати касу з підлітків, які масово йдуть у кіно за гострими відчуттями.

Особливого ризику тут немає. За останні десять років завдяки діяльності «незалежної» студії A24, яка багато в чому сформувала моду на нову хвилю «авторських» горорів, і таких режисерів, як Роберт Еггерс, Джордан Піл та Арі Астер, фільми жахів стали фінансово найнадійнішим жанром. Їхня маржинальність часто перевищує 1000%.

А нам можна взагалі дивитися горори?

Питання в тому, наскільки українським глядачам корисно переглядати таке кіно. Особливо навесні, коли захисні ресурси організму виснажуються і фонова тривога виходить на перший план. У звіті Всесвітньої організації охорони здоров’я за лютий 2026 року наведено вражаючу цифру: близько 10 мільйонів українців — у зоні ризику розвитку тяжких психічних захворювань, включно з ПТСР і депресією.

А згідно з дослідженням ЮНІСЕФ, проведеним наприкінці 2025 року, близько 40% українців усвідомлюють, що їм потрібна психологічна підтримка. Однак до реального фахівця доходять лише близько 8–13% тих, хто потребує кризової допомоги. Причини прості: почуття провини або банальна нестача грошей.

Але навіть коли ми відмовляємо собі в поході до фахівця, наша психіка однаково шукає доступні способи сублімації. Квиток у кіно на горор стає максимально доступним і соціально прийнятним способом виплеснути накопичений стрес і отримати розрядку.

Чому це необхідно

Тому що горори — це найбезпечніший антидепресант. Тож весняний бум «жахастиків» можна й потрібно розглядати як масовий сеанс психотерапії.

Здавалося б, коли п’ятий рік живеш в умовах реальної екзистенційної загрози, логічніше переглядати якісь легкі комедії. Але психотерапевти стверджують протилежне: для людей із важким хронічним стресом саме горори можуть стати виходом із ситуації.

У стані тривалого стресу виникає болісний дисонанс, коли людина зовні спокійна, але водночас фізично постійно відчуває напругу через вироблення кортизолу — «гормону стресу», який допомагає організму мобілізувати енергію для порятунку. Це може проявлятися, зокрема, в прискореному серцебитті, напружених м’язах тощо.

Нервова система перевантажена, тож людина буквально забуває, як розслаблятися. Мозок відчайдушно шукає об’єкт, до якого може «прив’язати» внутрішню паніку, щоб вона набула логіки та сенсу.

Коли глядач приходить у кіно на сеанс горору, його свідомість перенаправляє всю накопичену внутрішню тривогу на екранного монстра, який відіграє роль громовідводу. Тепер для тривоги є відчутна та цілком законна причина. Вигаданий жах на екрані допомагає людині пережити й виплеснути той реальний страх, який вона змушена постійно придушувати в повсякденному житті.

Але є одна маленька умова: фільм не має містити елементи, що нагадують реальне травматичне середовище, — вибухи, виття сирен, бойові дії та інші реалії великої війни. Це може спричинити ретравматизацію — небезпечне повторне переживання травми.

ZN.UA відібрало для вас три найкращі горор-новинки сезону, які відповідають цим умовам.

Що дивитися?

«Відьма: Родове прокляття» (The Beldham). Одна з найкращих горор-прем’єр цієї весни (у прокаті з 12 березня). Попри низькі, на жаль, рейтинги, це амбітний, візуально привабливий і розумний психологічний горор.

За сюжетом молода жінка (її грає зірка жанру Кеті Паркер) переїжджає з немовлям до старого будинку своєї владної матері. Згодом героїні Кеті Паркер починає здаватися, що в стінах будинку живе стародавня сутність, яка живиться її страхами і прагне забрати дитину. Цікаво, що образ матері втілила на екрані Патриція Гітон, яка раніше знімалася в комедіях, — тут вона несподівано показала себе глибокою драматичною актрисою, створивши складний і справді моторошний образ.

Молода постановниця Анджела Галнер перетворила банальну історію про будинок із привидами на глибоке психологічне висловлювання, в якому містичний сюжет став метафорою свідомості, що згасає, обернувшись пронизливою драмою про тягар догляду за тяжкохворими близькими.

Може здатися, що творці «Відьми» занадто повільно розвивають події. Справді, фільму бракує динаміки в першій половині, але несподіваний фінал компенсує цей не такий уже й суттєвий недолік. Фінальний твіст змушує переосмислити кожен кадр — тим більше, що творці стрічки від самого початку залишили безліч підказок, які уважний глядач має помітити. Очевидно, цим і пояснюється неспішний темп у першій половині «Відьми».

«Знову і знову» (Redux Redux). Цей незвичайний жанровий гібрид, у якому автори поєднали наукову фантастику, важку драму про втрату дитини та жорстокий трилер із елементами горору, також вийшов у прокат 12 березня. Автори фільму — брати Кевін і Метью МакМануси, відомі за серіалом «Кобра Кай». Вони називають себе «братами Геловіну» і з 11 років знімають горори разом із сестрою Мікаелою МакМанус, яка отримала головну роль.

За сюжетом, після того як головна героїня мститься маніяку за жорстоке вбивство своєї доньки, вона подорожує паралельними світами, сподіваючись знайти ту реальність, де Анна залишилася живою. Але весь жах ситуації полягає в тому, що дівчинка мертва абсолютно в усіх всесвітах, і брати МакМануси дуже ефектно втілили на екрані екзистенційний жах героїні.

Переживаючи заново нескінченний цикл травми, вона щоразу знаходить маніяка й жорстоко розправляється з ним. Причому саму помсту показано максимально натуралістично — це безкомпромісне видовище, яке змушує нас здригнутися від того, на що здатна вбита горем людина.

Глядач із дедалі більшим дискомфортом спостерігає за тим, як головна героїня поступово втрачає людяність. Залежність від помсти перетворює вбиту горем матір на такого ж безжалісного монстра, як і сам маніяк, на якого вона полює. Як відомо, якщо довго вдивлятися в безодню, безодня почне вдивлятися в тебе.

«Мумія Лі Кроніна» (Lee Cronin’s The Mummy). Перезапуск франшизи «Мумія» (перший фільм вийшов на екрани ще в грудні 1932 року) повертає глядачів до витоків: забудьте про пригодницькі екшени з Бренданом Фрейзером і Томом Крузом, на вас чекає старий добрий горор. Для відродження «Мумії» зібралася, як то кажуть, команда мрії. Ірландський режисер Лі Кронін прославився вже дебютним фільмом «Глибинне зло». Щодо продюсерів, то Джейсон Блум стоїть за згаданим вище горором «Пастка», який став миттєвою класикою, а Джеймс Ван — творець таких франшиз, як «Пила» й «Астрал».

Фільм вийде в прокат лише 16 квітня, тож доводиться орієнтуватися на відгуки тих, кому пощастило побачити його на фестивалях і попередніх показах. Відгуки обіцяють: буде страшно.

За сюжетом родина головних героїв знаходить свою маленьку доньку, яка зникла вісім років тому десь у пустелі. Причому знайшлася дівчинка в тисячолітньому саркофазі. Але за минулі роки дитина незворотно змінилась, і батьки починають із жахом усвідомлювати, що до їхнього дому повернувся хтось геть чужий і моторошний.

Фільм називають екстремальним, дуже драйвовим за темпоритмом і безкомпромісним у своїй жорстокості — з чуток, продюсер Джеймс Ван нібито не витерпів і втік із сеансу власної стрічки. А режисер Лі Кронін у інтерв’ю описує картину як «божевільний гібрид похмурого психологічного трилера Девіда Фінчера «Сім» і класичного «Полтергейста» — горору про вторгнення потойбічних сил у життя звичайної американської родини.