Громади ПЦУ за кордоном – як працює капеланська місія у Варшаві і чому вона не парафія

Автор Олександр Шевченко політолог-міжнародник (Варшава)

У жовтні 2022 року Синод Православної церкви України заснував «Місію капеланської допомоги вірянам ПЦУ, які через війну тимчасово перебувають за межами України». Відтоді в різних європейських містах і країнах почали створювати капеланські місії ПЦУ, які дозволяють багатьом вірянам з України відвідувати богослужіння рідною мовою. Про одну з найбільших таких місій, що діє у Варшаві, ми поспілкувалися з її керівником, капеланом отцем Сергієм Сіренком.

— Як виникла капеланська місія ПЦУ у Варшаві і чим вона відрізняється від закордонних парафій?

— Відповідно до Томосу, наданого ПЦУ в січні 2019 року, Церква не має права відкривати парафії за межами своєї канонічної території. Ми дотримувалися цього правила, тому певний час колишні закордонні парафії УПЦ КП залишалися в невизначеному стані. Церква не відмовлялася від цих парафій, але виникла необхідність вирішити питання їх канонічного статусу. Після початку повномасштабного вторгнення ситуація змінилася. Багато вірян ПЦУ опинилися за кордоном як біженці. Вони потребували духовної підтримки, але в деяких країнах (Чехії, країнах Балтії, Скандинавії тощо) не було організованих українських парафій, а в інших місцеві православні церкви, на жаль, не визнають ПЦУ. У Польщі ситуація саме така. Українці, які опинилися тут, не завжди бажали відвідувати місцеву православну церкву і фактично залишилися без духовної підтримки. Тому після узгодження зі Вселенським патріархом було прийнято рішення створити закордонні капеланські місії. Ми не є парафією, це капеланська місія, що надає духовну опіку вірянам ПЦУ за кордоном. Такі місії функціонують у багатьох польських містах, а також у Німеччині, Австрії, Чехії, країнах Балтії тощо. Але найбільше місій саме в Польщі.

— Формат місій передбачає їх тимчасову діяльність — до завершення військових дій на території України. Але очевидно, що й після війни багато українців залишаться за кордоном. Чи розглядаєте можливість продовження роботи місій (можливо, в іншому форматі) після війни?

— Поки що йдеться про діяльність місій лише до закінчення бойових дій. Але, дійсно, ми усвідомлюємо, що частина вірян ПЦУ залишиться за кордоном. У випадку Польщі, якби Польська автокефальна православна церква (далі — ПАПЦ. — О.Ш.) визнала ПЦУ, то наші місії просто стали б парафіями та перейшли до ПАПЦ. Але якщо ПАПЦ і далі не визнаватиме ПЦУ й віряни нашої церкви потребуватимуть духовної опіки, вважаю, ніхто їх не залишить без підтримки.

— Скільки приблизно людей користуються духовною опікою капеланської місії ПЦУ? І чи це лише вимушені переселенці?

— У Facebook ми маємо групу під назвою «Православна церква України у Варшаві», до якої за роки діяльності місії приєдналося майже чотири тисячі осіб. Звісно, не всі вони щонеділі відвідують служби, але загалом вірян ПЦУ у Варшаві досить багато. Приблизно 85% — це вимушені переселенці, які опинилися у Варшаві після початку повномасштабного вторгнення. Також є «автохтонні» українці, які народилися й усе життя прожили в Польщі, але зберегли українську ідентичність. Часто це нащадки жертв операції «Вісла». Після 24 лютого 2022 року саме вони першими зателефонували мені з пропозицією створити у Варшаві парафію. Це було ще до рішення Синоду ПЦУ про створення місій, тому на той момент я міг лише здійснювати духовну опіку як окремий священник ПЦУ.

Щойно ми отримали дозвіл — почали організовувати капеланську місію. Відвідують служіння й поляки, які підтримують Україну. Їм подобається православне богослужіння. Кажуть, що це довго, але красиво й цікаво, і багато розпитують у мене про православну літургію. Є змішані родини: зазвичай дружина — українка, чоловік — поляк, але буває й навпаки. А є й дуже цікава родина, де дружина — полька, католичка, а чоловік — православний американець. І вони відвідують наші служби.

Фото, надане інтерв’юйованим

— Де проходять богослужіння?

— Коли було ухвалено рішення створити капеланські місії ПЦУ, перше питання, яке виникло, — приміщення. Нам допомогла польська Римсько-католицька церква. Більшість храмів, де проходять служіння капеланських місій, належать римо-католикам. Вони з самого початку надали нам приміщення й підтримку, за що ми їм дуже вдячні.

— Які стосунки між громадою ПЦУ та місцевими римо-католиками?

— У нас відбувається багато спільних заходів із римо-католиками. В День незалежності України вони моляться разом з нами. Так само ми беремо участь у спільних молитвах на День незалежності Польщі. Уже два роки поспіль ми разом співаємо колядки. Бувають спільні скорботні заходи, коли ми молимося за жертв трагедій, які, на жаль, відбувалися в історії двох наших народів. Такі спільні молитви об’єднують людей.

Парафіяни римсько-католицьких церков багато збирали й далі збирають допомогу українцям. Вони розпочали ці збори відразу після початку повномасштабного вторгнення й щомісяця отримували аптечки, генератори, гуманітарну допомогу тощо. Коли ми приходимо на якісь спільні заходи й вони бачать, наскільки ми їм вдячні, вони плачуть.

Розповім особисту історію. Мій онук грає на фортепіано. На День незалежності Польщі в нас була спільна молитва. Йому дозволили піднятися нагору, й він зіграв на органі гімн Польщі. Маленький український хлопчик зіграв гімн Польщі. Люди аплодували й плакали. Це дуже зворушливо. І це нас об’єднує. Адже і ми, і вони йдемо за ідеалами Христа.

— Чи підтримуєте ви зв’язки з українськими християнськими громадами у Варшаві?

— Звісно. Від самого початку роботи місії нам допомогла місцева Українська греко-католицька церква, священники якої інформували вірян про те, що у Варшаві з’явилася православна місія ПЦУ і тепер є можливість відвідувати православні богослужіння. Так само підтримуємо добрі, дружні стосунки з протестантами, причому не лише з українськими.

— Польська автокефальна православна церква досі не визнала ПЦУ. Як ПАПЦ відреагувала на появу капеланських місій ПЦУ в Польщі? Чи маєте ви приватні контакти зі священниками ПАПЦ?

— Ми відкриті до діалогу, до контактів у будь-якому форматі. Ми готові до співпраці. Митрополит Епіфаній вже написав кілька листів на ім’я предстоятеля ПАПЦ, митрополита Савви. Але, на жаль, ПАПЦ не йде на контакт. Проте варто розуміти, що ПАПЦ складається не лише з керівництва та вищих ієрархів, але також із рядових священників і вірян. У східній частині Польщі багато громад ПАПЦ складаються переважно з українців. Звісно, священники там лояльніші до нашої появи. У Варшаві також є священники ПАПЦ, з якими ми неформально підтримуємо зв’язок. Але все ж таки серед більшості духовенства ПАПЦ панують проросійські настрої, й від них можна почути проповідь «русского міра», що для українських вірян абсолютно неприйнятно.

Фото, надане інтерв’юйованим Фото, надане інтерв’юйованим

— Така ситуація ще більше підкреслює питання повоєнного функціонування капеланських місій, адже в країнах, де місцева православна церква визнає ПЦУ, місії зможуть просто стати її парафіями. В Польщі, очевидно, так зробити не вийде.

— Наведу яскравий приклад. У Варшаві є православний цвинтар у районі Воля. На ньому поховано багато українців, які в різні періоди історії разом із поляками захищали незалежність Польщі. Періодично під патронатом посольства України там відбуваються заходи з ушанування пам’яті українських воїнів. Але як священник ПЦУ я не можу прийти на цей цвинтар, бо він є приватною власністю ПАПЦ. Я не можу там навіть відправити панахиду. Посольство України про це знає, але не має впливу на цю ситуацію й не може змінити позиції ПАПЦ. Хоча ще раз наголошую: ми як ПЦУ відкриті до діалогу, ми не раз простягали руку братерства, ми готові до контактів у будь-якому форматі, але, на жаль, ПАПЦ не йде на це.

— Останнім часом багато говорять про погіршення ставлення поляків до українців. Чи відчуваєте це ви або віряни ПЦУ у Варшаві?

— У реальному житті я абсолютно не відчув, що ставлення поляків до українців погіршилося. Можливо, мені просто щастить, можливо, людина відзеркалює те, що сама випромінює. Те, що я помітив, — це великий наплив негативних коментарів у Facebook на моїй сторінці та на сторінці громади ПЦУ у Варшаві. Проте коли я починаю дивитися, хто ці коментарі залишає, то бачу, що переважно це боти. Це мене навіть тішить, бо розумію: якщо російські боти активно взялися за мене, отже, я все роблю правильно.

Щодо ставлення поляків до українців загалом — гарним прикладом тут є збір, який організував у своїй дієцезії кардинал Ґжеґож Рись (1 лютого рішенням керівника Краківської архідієцезії кардинала Рися весь церковний збір коштів було спрямовано на допомогу Києву. Було зібрано 5,7 млн злотих. — О.Ш.). У цьому випадку збір було проведено відкрито, через пресу, тому всі про це знають. Але насправді таких добрих справ робиться дуже-дуже багато — у Варшаві, Лодзі, Ґданську, Вроцлаві, Познані, в інших містах Польщі.