Сайт присвячений новинам України та Світу. Новини спорту. Тренди на новини туризму. Погода. Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на «d.ua»
Каннський кінофестиваль 2026 – хто здобув нагороди та чому спалахнув скандал через фільм Звягінцева – новини культури
Петро Катеринич
79-й Каннський кінофестиваль завершився 23 травня, і рішення журі під керівництвом південнокорейського режисера Пак Чхан Ука виявилося таким же, як і загальний політичний контекст: безкомпромісним і позбавленим простих відповідей.
«Золоту пальмову гілку» отримав «Фіорд» Крістіана Мунджіу — це вже друга найвища нагорода в кар’єрі румунського режисера за 19 років. Гран-прі, другий за значенням приз фестивалю, дістався «Мінотавру» Андрєя Звягінцева — росіянину, який за дев’ять років в еміграції створив свій перший фільм, присвятивши його темі російської мобілізації. Цього року жодна українська ігрова стрічка не пройшла до конкурсу.
Канни-2026 слід розглядати не лише через короткий список переможців, а в більш широкому контексті: хто був у залі, чиї голоси звучали зі сцени, які проєкти дійшли до набережної Круазет і за чий рахунок.
ZN.UA заглядає за куліси фестивалю, який вкотре підтвердив, що кіно не існує поза політикою.
Схожі публікації
«Фіорд»: французька «пальма» — румунському режисеру за фільм про Норвегію
«Фіорд» — це масштабна копродукція шести країн, очолювана Румунією та Норвегією. Сюжет зосереджується на румунській євангелістській родині, яка переїжджає до маленького норвезького містечка. Після скарги на фізичні покарання дітей сім’я потрапляє в жорсткий конфлікт зі шкільною та опікунською системами.
Головні ролі виконали Себастьян Стен («Месники», «Учень. Історія Трампа») та норвежка Ренате Рейнсве («Сентиментальна цінність»). Мунджіу створює свій фільм як відсторонене, майже клінічне дослідження прірви між прогресивним і традиціоналістським підходами до сім’ї, виховання та свободи. Це територія, де співчуття до однієї сторони автоматично заважає бачити іншу.
Для режисера це вже друга «Золота пальмова гілка» (першу він отримав 2007 року за драму «4 місяці, 3 тижні і 2 дні» — фільм про підпільний аборт у Румунії часів Чаушеску). Його авторський фокус залишається незмінним: Мунджіу аналізує державу, яка безцеремонно втручається в найінтимніший простір людини, і фіксує ціну, яку за це втручання платять конкретні люди. Тріумф «Фіорда» розділив критиків: одні вважають стрічку хірургічно точною, інші ж звинувачують її в надмірній, ледь не лабораторній холодності.
Румунський режисер Крістіан Мунджіу (в центрі) з головною нагородою Канн за стрічку «Фіорд». Поруч із ним — виконавці головних ролей у фільмі — норвежка Ренате Рейнсве та Себастьян СтенGetty Images
Цікава деталь ховається і за лаштунками прокату. Права на фільм американська компанія NEON придбала ще до початку фестивалю. І це вже сьомий рік поспіль, коли вона безпомилково визначає майбутнього володаря головної нагороди. Сім влучань поспіль не можна списати на випадковість. NEON послідовно скуповує хіти авторського кіно, перетворюючи перемогу в Каннах на потужний старт для оскарівської кампанії. Саме такі угоди найкраще ілюструють реальні механізми функціонування сучасного ринку фестивального кіно.
Що показували в Каннах: квір, класики та загальна тривога
«Палмарес» (офіційний список усіх переможців і нагороджених) — це лише верхівка фестивалю. Основний конкурс цього року зібрав чи не всіх живих класиків авторського кіно. Японець Рюсуке Хамаґучі представив драму «Раптом», за яку акторські нагороди отримали Віржіні Ефірі та Тао Окамото; Педро Альмодовар привіз «Гірке Різдво»; Хірокадзу Корееда — «Баранчика у ящику»; іранець Асґар Фархаді показав «Паралельні історії», а американець Джеймс Ґрей — «Паперового тигра» (про родину, що потрапляє в тенета російської мафії) зі Скарлетт Йоганссон і Адамом Драйвером.
Тао Окамото та Віржіні Ефіра, яким дісталися акторські нагороди за ролі у драмі японського класика Рюсуке Хамаґуті «Раптом»Getty Images
Справжньою несподіванкою стала квір-мелодрама «Чорна куля» іспанського дуету Хав’єра Кальво та Хав’єра Амбросі. Після майже двадцятихвилинної овації розгорнулася справжня дистриб’юторська війна за стрічку, яка цілком заслужено принесла авторам приз за режисуру — нарівні з «Батьківщиною» поляка Павела Павліковського.
«Батьківщина» — перший за вісім років фільм Павліковського, автора «Іди» та «Холодної війни». Режисер, як завжди, знімає в чорно-білій гамі, а дія переноситься у 1949 рік: нобелівський лауреат Томас Манн (Ганс Цішлер) повертається з багаторічної еміграції до розділеної повоєнної Німеччини, і його донька Еріка (Сандра Гюллер, «Анатомія падіння») супроводжує батька в цій подорожі. Хоч це історія сімдесятирічної давнини, Павліковський явно говорить про сьогодення: фільм застерігає, що повоєнний імунітет до фашизму слабшає, а його уроки забуваються.
Польський режисер Павел Павліковський, автор стрічки «Батьківщина». Його перший за вісім років фільм приніс автору приз за режисуруGetty Images
Крізь це розмаїття імен проступає наскрізний мотив сезону. Європейське кіно масово рефлексує на велику систему, яка безжально вторгається в приватне життя людини. Це й норвезька опіка у «Фіорді», й російський військкомат у «Мінотаврі», й іранська несвобода у «Фархаді» та документальних «Репетиціях для революції».
Інша виразна лінія — квір-оптика остаточно перемістилася з фестивального маргінесу в його центр, і це підтвердили одразу кілька гучних прем’єр.
«Чорна куля» відштовхується від п’єси, яку Федеріко Ґарсіа Лорка не встиг дописати, — його вбили франкісти 1936 року — і сплітає долі трьох чоловіків-геїв від 1930-х років до 2017-го, розповідаючи про переслідування забороненого кохання впродовж століття іспанської історії; сама назва відсилає до чорної кулі, якою на таємному голосуванні відхиляли небажаних.
Іспанський режисерський дует Хав’єр Кальво і Хав’єр Амбросі. Їхня квір-мелодрама «Чорна куля» зірвала двадцятихвилинні овації та принесла авторам приз за режисуруGetty Images
«Боягуз» Лукаса Донта переносить тему в окопи Першої світової — це історія кохання двох бельгійських солдатів, що принесла акторський приз одразу двом виконавцям — Еммануелю Маччіа та Валентену Кампаню. Додає ваги й окрема нагорода Queer Palm. Прикметно, що обидва фільми розповідають про почуття, затиснуте великими системами — армією, війною, режимом. Так чи інакше велика інституція проти приватного життя — ось що об’єднує найгучніші прем’єри.
Еммануель Маччіа та Валентен Кампань. Історія кохання двох бельгійських солдатів у фільмі Лукаса Донта «Боягуз» принесла акторський приз одразу двом виконавцямGetty Images
Справа «Мінотавра»: ілюзія розриву з імперією
Найдискусійнішим сюжетом фестивалю стало Гран-прі для «Мінотавра» Андрєя Звяґінцева. Це його перша повнометражна робота після «Нелюбові» (2017) й перша, знята поза межами Росії: формально фільм є копродукцією Франції, Латвії та Німеччини.
Російський режисер-емігрант Андрій Звягінцев. Його стрічка «Мінотавр», присвячена темі російської мобілізації, здобула Гран-прі — другу за вагою нагороду фестивалюGetty Images
Сценарій, написаний спільно із Семеном Ляшенком, вільно відштовхуючись від «Невірної дружини» Клода Шаброля 1969 року, фокусується на черствому власнику судноплавної компанії. Переживаючи глибоку сімейну кризу, герой водночас змушений скласти для міс