Проєкт “Still Joy — From Ukraine Into the World” став частиною офіційної паралельної програми 61-ї Венеційської бієнале. Його організують Фонд Віктора Пінчука та PinchukArtCentre у Венеції. Виставка об’єднає українських і міжнародних художників навколо теми радості як символу стійкості, зазначається в пресрелізі, наданому ZN.UA.
У Palazzo Contarini Polignac у Венеції з 9 травня до 1 серпня 2026 року відбудеться виставка “Still Joy — From Ukraine Into the World”, яка увійшла до офіційної паралельної програми 61-ї Міжнародної мистецької виставки La Biennale di Venezia (Венеційська бієнале). Попередні покази заплановані на 6–8 травня, а преспоказ відбудеться 7 травня.
Виставка об’єднує українських та міжнародних митців, які досліджують концепцію радості як прояву життєвої сили та людяності. Кураторами проєкту стали Бйорн Гельдхоф та Олександра Погребняк.
Основою Still Joy є свідчення, зібрані морським піхотинцем і ветераном Глібом Стрижком та журналісткою Наталією Гуменюк. Їхні історії інтегровані в експозицію як окремі елементи, що формують цілісну структуру виставки.
Експозиція відкривається відеоінсталяцією Яреми Малащука та Романа Хімея, що містить сцени київських рейвів до і під час повномасштабної війни. Далі представлені роботи Катерини Алійник та Пьотра Армяновського, які поєднують природні образи та досвід війни, зокрема на території Маріуполя. Завершує цей блок інсталяція Сімоне Пост, що використовує справжні цукерки, переосмислюючи простір палаццо як солодку архітектуру.
Окремий розділ присвячений темам втрати, переміщення та взаємної підтримки. Роботи Ашфіки Рахман та Жанни Кадирової відтворюють досвід вимушеного переселення через інсталяції з храмових дзвіночків і рослин, врятованих зі зруйнованих будівель. Ці елементи формують простір, у якому поєднуються пам’ять, турбота і відновлення.
У відеоінсталяції Ґабріель Ґолаят представлені свідчення українських військових і цивільних осіб з ЛГБТКІА+-спільноти. Робота Тасіти Дін “Якби я була в Адлоні” в 39-ти хвилинах демонструє спогади художника та його музи Бориса і Віти Михайлових з однойменного берлінського готелю. Інсталяція Джанет Кардіфф і Джорджа Б’юреса Міллера “Ромови з моєю матірʼю” досліджує тему зв’язку з тими, кого вже немає.
Фінальна частина виставки зосереджена на взаємодії людини, тіла та ландшафту. Серед робіт — проєкти Алевтіни Кахідзе, Альваро Урбано, Олексія Сая, Раяна Ґандера, Жуліана Шар’єра та Нікіти Кадана. Завершує експозицію монументальний малюнок Кадана, що відтворює сцену “тихого рейву” як метафору балансу між втратою і відновленням.
“У своїй багатошаровості виставковий проєкт “Still Joy” є відгуком на сьогодення — її коріння лежить в Україні і простягається далеко за її межі — крихка, але стійка, радість триває”, — підсумували організатори виставки.
Раніше фотокореспондент ZN.UA Василь Артюшенко повідомив про нові виставки у PinchukArtCentre — “Радість” та “Не питаючи дозволу”, які представляють комплексне дослідження української ідентичності через призму воєнного досвіду та історії тілесності.