PinchukArtCentre – ветерани та митці досліджують тему радості під час війни – фото

© Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA © Василь Артюшенко, ZN.UA

У PinchukArtCentre відкрили дві нові експозиції — «Радість» та «Не питаючи дозволу», які об’єднують роботи українських і міжнародних митців, пропонуючи різні підходи до осмислення досвіду сучасності та недавньої історії. Обидва проєкти вже доступні для відвідувачів у просторі артцентру, повідомляє фотокореспондент ZN.UA Василь Артюшенко.

Виставка «Радість», підготовлена артдиректором центру Бйорном Гельдхофом та кураторкою Олександрою Погребняк, зосереджена на особистих свідченнях українських військових і ветеранів. Основою експозиції стали тексти, зібрані ветераном і морським піхотинцем Глібом Стрижком під час інтерв’ю з військовослужбовцями та ветеранками ЗСУ. У цих розмовах обговорюється, що саме приносить відчуття радості під час війни та як вона проявляється в повсякденному житті.

Надувна куля британського художника Раяна Ґандера з написом «Хіба щось може тривати вічно?» є частиною його серії інсталяцій: об’єкт, розміщений у тісному просторі, змінює сприйняття масштабу й ставить перед глядачами відкрите запитання про тривалість речей.Василь Артюшенко, ZN.UA

Зібрані історії інтегровані в експозиційний простір поряд із роботами художників і художниць з України та інших країн. Архітекторка й художниця Богдана Косміна візуалізувала ці тексти у вигляді просторових об’єктів, які функціонують як самостійні елементи виставки. Вони співіснують із мистецькими роботами, формуючи цілісне середовище для сприйняття.

Експозиція демонструє різні способи інтерпретації теми — від іронічних і легких до більш стриманих і рефлексивних. Зокрема, інсталяція нідерландської художниці Сімоне Пост, виконана з солодощів, апелює до естетики гри та дитячого досвіду. Водночас у роботах українських мисткинь, серед яких Катерина Лисовенко, Катерина Алійник та Ірина Лоскот, тема радості подається через призму особистого переживання та контексту війни.

Інсталяція «Солодкі спогади» нідерландської художниці Сімоне Пост відтворює інтер’єр дитячої квартири з цукерок і маршмелоу, звертаючись до теми пам’яті про дитинство та відчуття безпеки, пов’язаного з простими формами радості.Василь Артюшенко, ZN.UA

Інсталяція Ашфіки Рахман «Than Para — Немає землі без нас» складається з понад 800 храмових дзвіночків із відбитками пальців жителів прикордонних районів Бангладешу, які були змушені покинути свої домівки; об’єднані у форму сонця, вони зберігають пам’ять про спільноту та досвід вимушеного переселення.Василь Артюшенко, ZN.UA

Окремим елементом проєкту стане робота Алевтини Кахідзе, яка організовує у стінах артцентру тимчасовий тату-салон. Відвідувачам пропонують зробити татуювання за ескізами художниці. Один із запропонованих образів — квітка ломикамінь, що росте в гірських умовах, — інтерпретується як символ витривалості та відновлення.

Куратори виставки зазначають, що проєкт звертається до досвіду повсякденного життя та фіксує різні форми переживання радості як реакції на складні обставини. Зібрані свідчення та мистецькі роботи формують багатошаровий наратив, у якому індивідуальні історії поєднуються з ширшим соціальним контекстом.

Інсталяція Раяна Ґандера «Закриті системи» перетворює підлогу на мережу вузьких стежок серед іграшок, де рух потребує зосередженості; створена у співпраці з сином художника, робота досліджує сприйняття порядку, досвід взаємодії з простором і поєднання тривоги та радості.Василь Артюшенко, ZN.UA

Паралельно в артцентрі представлено виставку «Не питаючи дозволу», кураторкою якої стала Дар’я Шевцова. Вона об’єднує роботи українських художниць, створені в період між 2004 і 2014 роками. У центрі уваги — тема тілесності як способу самовираження та взаємодії з публічним простором.

Експозиція охоплює час після Помаранчевої революції, коли в українському суспільстві відбувалися значні політичні та соціальні зміни. У цей період мистецькі практики дедалі частіше виходили за межі інституцій і взаємодіяли з міським середовищем. Художниці використовували перформативні та візуальні засоби, щоб реагувати на трансформації, що відбувалися в країні.

Василь Артюшенко, ZN.UA

У виставці простежується зміна підходів до теми тіла. Якщо раніше вона часто розглядалася як інструмент критики чи провокації, то у 2000-х роках акцент зміщується на дослідження ідентичності, близькості та соціальних норм. У роботах цього періоду тіло постає як вразливий, але водночас активний елемент, через який формулюється позиція авторки.

Василь Артюшенко, ZN.UA

Окрему увагу в експозиції приділено випадкам цензури та суспільної реакції на мистецькі висловлювання. Серед них — історія виставки «Українське тіло», яку у 2012 році закрили через кілька днів після відкриття, а також інциденти з пошкодженням мистецьких робіт. Такі приклади ілюструють напруження довкола теми тілесності у публічному просторі того часу.

Кураторська концепція також підкреслює роль художніх спільнот і горизонтальних зв’язків, які формувалися в цей період. Вони стали важливим чинником розвитку мистецького середовища та сприяли появі нових форм взаємодії між митцями й суспільством.

Обидві виставки у PinchukArtCentre формують різні, але взаємодоповнюючі підходи до осмислення досвіду — від особистих історій сучасності до аналізу мистецьких практик недавнього минулого. Експозиції вже відкриті для відвідування.

Раніше ZN.UA повідомляло, що у Центрі сучасного мистецтва М17 відкрили другу частину міжінституційного проєкту «Хмарне сховище», який реалізують у межах XVII Платформи культурних ініціатив «Новітні спрямування» та паралельно презентують на кількох майданчиках.