Бюджет Міністерства культури зріс переважно завдяки “Тисячовесні”, а інституції, які Україна створювала за європейськими стандартами протягом останнього десятиліття, “опинилися або на узбіччі програми, або виконують роль технічних виконавців”. Доктор філософії з журналістики Петро Катеринич у статті “Тисяча і одна ніч Мінкульту: хто розповідатиме казки за чотири мільярди” аналізує ситуацію, що склалася з Держкіно, Українським культурним фондом та Суспільним мовленням.
Автор підкреслює, що найбільш критичною є ситуація з Держкіно, бюджет якого зменшився з 663 мільйонів у 2024 році до 204 мільйонів у 2025-му. Голова агентства Андрій Осипов зазначав, що сприймає винесення “1000 годин” за межі Держкіно як “недовіру до команди інституції”. Також у коментарі “Детектору медіа” він повідомив, що цього року агентство не проводитиме жодного конкурсного відбору кінопроєктів, а кінематографістам пропонують подаватися на “Тисячовесну”.
“Український культурний фонд — це інша модель, заснована на британському принципі arm’s length, де держава фінансує, але не втручається у змістовні рішення. За вісім років роботи фонд профінансував майже три тисячі проєктів на два мільярди гривень. Його бюджет у 2026-му зріс до 411 мільйонів, але це вдесятеро менше за “Тисячовесну”, і в гайдлайні нової програми УКФ навіть не згадується як партнер”, — продовжує автор.
Водночас Суспільне мовлення, як зазначає Катеринич, цього року фактично недофінансоване, але відповідно до закону має отримувати не менше 0,2% видатків загального фонду держбюджету. Також депутатка ВРУ Євгенія Кравчук зазначала, що “треба розглянути, як державна допомога буде поєднуватися” з участю Суспільного у програмі “Тисячовесни”.
“Виникає закономірне питання: навіщо створювати паралельну інфраструктуру, коли існуюча — хоч і недофінансована — вже має і експертизу, і конкурсні механізми, і, що найважливіше, інституційну пам’ять? Відповідь, ймовірно, полягає не в ефективності, а в контролі: “Тисячовесна” — це бюджетна програма Мінкульту, ініційована Офісом президента і курована заступницею його керівника Оленою Ковальською. У Держкіно між ініціатором і переможцем стоять Рада, експертна комісія, жеребкування, декларування конфлікту інтересів — хоч і недосконалі, але формалізовані. У “Тисячовесні” між Офісом президента і рішенням про те, хто отримає мільярди, — лише обіцянка міністерки, що “процедура буде максимально прозорою”, — підкреслює Катеринич.
За словами глави Мінкульту, рішення про переможців ухвалюватимуть експерти. Серед них — оскароносний документаліст Мстислав Чернов, голова Інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров, хореографка Олена Коляденко та журналістка Юлія Тимошенко. Остаточний список з 20 експертів на кожен з семи напрямків затверджуватиме Кабмін. Але нюанс, як зазначає Катеринич, полягає в тому, що їх висновки матимуть лише рекомендаційний характер — фінальне рішення про переможців ухвалює Мінкульт наказом.
“На третьому етапі конкурсу конкурсні комісії залучають іноземних фахівців із правом дорадчого голосу. А для напряму “контент для соцмереж” третій етап може взагалі не проводитися — отже, міжнародна експертиза для нього не передбачена”, — зазначає автор.
Також Катеринич згадує про наявність ефекту самоцензури в рамках “Тисячовесни”: її гайдлайн містить чотири сторінки “рекомендованих тем” — від Київської Русі та Запорозької Січі, Голодомору і Розстріляного відродження до сортування сміття, фінансової грамотності та робототехніки.
Хоча у критеріях оцінювання цей показник має лише 5% загальної оцінки, жоден заявник не наважиться запропонувати проєкт, що суперечить “рекомендованим темам” або стосується незручних питань, зокрема корупції чи критики телемарафону.
За словами Катеринича, основною помилкою може бути визнання Мінкультом того факту, що в Україні немає гранд—наративу, як у росіян “русский мир”. Він підкреслює, що нав’язування наративу зверху через тисячу годин тематичного контенту є моделлю, яка “парадоксально ближча до того самого “русского мира”.
З іншими статтями автора можна ознайомитися за посиланням.