Ще рік війни чи шанс на мир? Як Україна зустрічає 4-ту річницю вторгнення РФ

Дональд Трамп, Володимир Зеленський, Володимир Путін (фото: колаж D.UA Новини)

П'ятий рік масштабного конфлікту з Росією Україна зустрічає з невизначеними перспективами його завершення. А також з гострими внутрішніми суперечностями. Про те, як на Україну впливають зовнішні ультиматуми та внутрішні конфлікти – читайте в редакційній статті D.UA Новини.Читайте також: Буданов заінтригував заявою про мирні переговори

Головне:

• П’ятий рік війни: Україна вступає в нову фазу протистояння. Дух опору залишається незламним, але швидкої перемоги ніхто вже давно не очікує.
• Політичний фальстарт: Інтерв’ю Залужного з критикою Зеленського сприймається як підготовка до майбутніх виборів, до яких, незважаючи на відсутність конкретних дат, вже готуються всі учасники.
• Ультиматуми Трампа: США з основного партнера перетворилися на байдужого посередника. Білий дім прискорює переговори, прагнучи завершити війну до виборів у Конгрес.
• Глухий кут у Женеві: Доля миру залежить від статусу Донбасу. У цьому питанні не вдається знайти жодного компромісу.

Готовність українців терпіти труднощі, пов’язані з війною, змінюється з часом (інфографіка: D.UA Новини за матеріалами КМІС)

Чотири роки тому Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну. Захопивши частину території нашої країни, російські війська не досягли основної мети – не знищили українську державність. І не зламали дух українського опору.

Окупантів не зустріли з квітами, ворог не зміг захопити Київ “за три дні”, отримавши потужну відсіч. Росія відповіла балістичними ракетами та атаками “шахедів” на мирних жителів, тортурами та насильством у прифронтових зонах. Після тисяч людських жертв, руйнувань, виїзду мільйонів людей з країни, відсутності світла і тепла українці чітко усвідомили справжнє обличчя кремлівського режиму.

Росіяни ж отримали зворотний від очікуваного ефект. Згодом війна поширилася на територію Росії – сотні дронів регулярно атакують російські НПЗ, підприємства ВПК та військові об’єкти. У багатьох країнах власники паспортів із двоголовим орлом стали вигнанцями, економіка агресора опинилася під безпрецедентними санкціями, відкинута на роки.

Те, з якою гідністю українці витримують труднощі та випробування, що випали на нашу долю, іноді важко пояснити, викликаючи мовчазне захоплення у співчуваючих нам іноземців.

Але якби чотири роки тому, 24 лютого 2022 року, українцям сказали, що велика війна триватиме щонайменше чотири роки… то, напевно, багато хто б не задумався над цим довго. Було не до того. Треба було терміново рятувати: і країну, і свої родини зокрема.

Кожен робив свій індивідуальний вибір: хтось щосили прагнув на схід, північ, південь, хтось – на захід. Перших виявилося достатньо, щоб стримати і відбити першу хвилю наступу. Завдяки активній підтримці тих, хто залишився вдома, але допомагав фронту з тилу.

Український народ зробив свій вибір і знову продемонстрував, що подібний до пружини: під зовнішнім тиском стає жорстким, сильним і пружним. Коли ж тиск дещо слабшає або просто стає звичним – бовтається з боку в бік.

Приблизно в стані розбовтаної пружини українське суспільство і зустрічає п’ятий рік великої війни. Віра в те, що вона скоро закінчиться, незважаючи на постійні “інсайди” про швидке завершення війни, не така сильна, як раніше.

Українське суспільство регулярно переживає внутрішні потрясіння. Для іноземців, які відвідують країну, ми, як і раніше, є прикладом єдності та опору. Проте, якщо заглибитися в контекст, ситуація не така однозначна.

І хоча українців, за рідкісними винятками, вже не турбують питання мови або релігії, у соціальних мережах миттєво спалахують скандали після чергового відео “бусифікації” за участю ТЦК.

Реакція на останній теракт у Львові – показовий приклад. Низка громадян, спираючись на серію абсурдних умовиводів, навіть радіють тому, що внаслідок теракту, влаштованого росіянами, загинули українські поліцейські. Так, величезна кількість тих, хто радіє, – російські боти, але є й реальні українці. Причому у багатьох – тризуби і “Вірю в ЗСУ” на аватарках.

Читайте також: Правоохоронці затримали ймовірну виконавицю теракту у Львові: хто вона

Ефемерні вибори

Свій внесок у медійні скандали вносять і українські політики. Чого тільки варте резонансне інтерв’ю посла України у Великій Британії Валерія Залужного. Ексголовком, мабуть, уперше після відставки дозволив собі критику Зеленського та його команди в контексті подій на полі бою майже 4 роки тому.

Багато хто встиг побачити в різкості Залужного спробу провокації Зеленського – щоб той зняв посла в Лондоні, давши йому тим самим потужний політичний старт. Якщо ця версія вірна, то коректніше говорити про фальстарт. Хоча робота над законом про вибори після війни (чи навіть під час?) триває повним ходом, це зовсім не означає, що вибори видніються на осяжному горизонті. При цьому деякі анонімні канали вже давно і без видимих приводів атакують і самого Залужного.

Тому до виборів, звісно, готуються всі. Хоч і не зізнаються. Багато політичних гравців на низькому старті, хтось шукає собі місце в нових проєктах, хтось думає про можливі коаліційні формати, озираючись на поки що туманну соціологію.

Читайте також: Партія Терехова, Кіма і Арахамії? Що стоїть за новим політичним проєктом влади

Володимир Зеленський і Валерій Залужний (фото: t.me/V_Zelenskiy_official)

У чому немає сумнівів, так це в тому, що щойно привид виборів перетвориться на більш-менш чіткий силует, бруду і медійного негативу стане в рази більше. Як і з’ясувань, хто з політиків є більшим патріотом, хто воював правильно, а хто не шкодував людей і здавав ворогові території.

Ультиматуми Трампа

Ще одна вкрай токсична і спірна для українців тема – як і на яких умовах можливий мир із росіянами, після всіх їхніх злочинів в Україні.

Відчуваючи настрій більшості, президент Зеленський говорить про те, що зупинитися там, де стоїмо, – це вже само по собі великий компроміс.

Зовсім інакше на це дивиться президент США Трамп. За рік його президентства Америка перестала бути безумовним головним партнером України, примірявши на себе роль медіатора. Трампу вдалося посадити українців і росіян за стіл переговорів. Але президент США явно форсує процес і поспішно ці переговори називає “успішними”.

За інформацією деяких джерел D.UA Новини, наступна зустріч робочих груп у Женеві, наприкінці цього тижня, може виявитися останньою. Незважаючи на те, що в прикладних питаннях військова підгрупа змогла дійсно просунутися (наприклад, у питаннях моніторингу за припиненням вогню), політично всі перебувають там само, де й рік тому. Росія хоче Донбас собі, Україна Донбас не віддає – головна проблема на 99% полягає в цьому.

Тому, каже співрозмовник, або на цій зустрічі буде нарешті ухвалено політичне рішення, що і як робити з Донбасом, і відкриється дорога до зустрічі на рівні лідерів України, США і РФ. Або переговори де-факто припиняються, а США самоусуваються з процесу.

Утім, інші джерела, близькі до переговорного процесу, запевняють, що нічого ще не визначено. А в процесі загалом беруть участь кілька десятків осіб, і в чиїхось інтересах – якраз подавати сигнали, що США можуть із нього вийти.

Ймовірно, розрахунок Москви багато в чому ґрунтується на тому, що в неї поки що в запасі достатньо часу. Держбюджет тріщить, але сяк-так грошей поки що вистачає. Гарматне м’ясо майже все протухло, але ще не закінчилося.

А ось в американців є чіткий дедлайн, саме чіткий, а не як зазвичай у Трампа – 3 листопада, коли відбудуться вибори до Конгресу США. Рейтинги Республіканської партії перебувають у повній відповідності з політикою Трампа – партія влади ризикує програти навіть не одну, а обидві палати Конгресу.

Оскільки у внутрішній політиці похвалитися особливо нічим, то в зовнішній потрібно по-справжньому завершити хоча б одну війну, причому найбільшу і найважливішу.

Читайте також: Віткофф про зустрічі з Путіним: він завжди був зі мною чесним

Тому з наближенням літа – щонайменше так напевно думатимуть у Москві – Трампа і його команду почне припікати дедалі сильніше. І як завжди, вони будуть сильніше тиснути на слабкого, у цьому разі – на Україну, щоб примусити її до поступок. Таку точку зору в цілому поділяють співрозмовники D.UA Новини як у владі, так і в західних дипломатичних колах.

Примітно, що в підсумку питання звелося до того, хто контролюватиме певні території. Як за часів тих самих князів, до яких Путін відчуває такий непереборний потяг. Звичайно, на фінальній стадії переговорів росіяни цілком можуть покласти на стіл і культурно-гуманітарно-історичні питання. Але все одно: як і сотні років тому, головне завдання – захопити землі сусіда, а насадження там своєї мови і віри – це вже бонус.

Кожен із нас – президент

Як і чотири роки тому, Україна вкрай вразлива і залежна від підтримки партнерів. Без американських ракет для систем Петріот українські міста залишаться беззахисними, так само як і без європейських грошей українська економіка не зможе забезпечувати потреби Сил оборони. І, на жаль, навіть після чотирьох років українській владі все ще потрібно переконувати Захід в очевидному, доводячи, хто в цій війні жертва.

Цілком ймовірно, що незабаром на українців чекає ще один виклик – референдум щодо схвалення мирної угоди. Якою вона буде, поки що незрозуміло. Зрозуміло тільки те, що критеріям абсолютної перемоги у війні вона точно не відповідатиме.

Тому низка політиків формулюватимуть це як вибір між жахливим кінцем і жахом без кінця. Інші – як вибір між поганим і ще гіршим. Хтось – як шанс після багатьох років війни отримати хоча б якийсь період миру.

За своїм екзистенціальним характером цей