Справа Костянтина Темляка – як насильство змінює правила в українському кіно

Автор Артем Крикун-Труш Партнер юридичної компанії Міллер Автор Марія Бутіна Молодша юристка практики WCC, комплаєнсу та розслідувань юридичної компанії Міллер

Раніше в українському кінематографі та театрі існувало неписане правило: якщо ти — обдарований актор чи режисер, тобі пробачать усе. Навіть насильство. Але цей період завершився.

Що сталося?

Уявіть, що ви — зірка. Вам аплодують, вручають нагороди, називають «найкращим». Але за закритими дверима ви, можливо, завдаєте шкоди своїй дівчині та контролюєте кожен її крок. Саме таку історію публічно розповіла фотографка Анастасія Соловйова про актора Костянтина Темляка. До справи підключилися юристи, які представляють інтереси потерпілої. Поки поліція збирала докази, виявилися ще більш жахливі факти: від дій актора могли постраждати й інші жінки, а можливо, навіть неповнолітня дівчина.

Ця справа виявилася значно більшою за драму однієї особи. Вона стала випробуванням на «міцність» для всієї української культури.

Скандал на «Золотій дзизі» та 35 днів тиші

Поки тривало слідство, сталася дивна річ. У вересні 2025 року Темляку вручили «Золоту дзиґу» — головну нагороду в кіно країни. Люди запитували: «Як можна нагороджувати особу з такою репутацією?». Організатори відповіли: «У нас немає процедури, щоб скасувати нагороду. Треба дочекатися рішення суду». Але репутація має діяти й повинна діяти швидше за суд.

Від публічного зізнання Анастасії до церемонії минуло 35 днів. Понад місяць! Цього часу вистачило б, щоб зібрати правління й заявити: «Ми не нагороджуємо за насильство». У Голлівуді після звинувачень Вайнштейна виключили за тиждень, а Кевіна Спейсі зняли з ефірів за лічені дні.

Бо так має функціонувати інститут репутації, адже Кіноакадемія — це громадська організація, а не державний орган, щоб діяти виключно «в межах і в спосіб». Вона не повинна чекати на дозвіл від прописаних правил. Вона робить усе, що не заборонено, та діє за етичними нормами. Якщо немає інструменту в регламенті, то його просто створюють. Ситуація така: або ти маєш цінності, або лише папірці.

Як система почала змінюватися?

Дискусія вийшла в публічний простір і стала предметом професійної розмови всередині індустрії про зміну правил — не можна вручати «оскари» тим, чия поведінка руйнує життя інших.

Це обговорювали там, де чула вся індустрія (серед тих, хто публічно працював із темою, були й юристи постраждалої):

• на Одеському кінофестивалі (30 вересня 2025 року) адвокати потерпілої виступили з чітким меседжем: «Вибачення з часткою «але» — це маніпуляція. Мовчання індустрії — це теж позиція, і вона робить середовище небезпечним»;
• на фестивалі «Митниця» (17 жовтня 2025 року) в Театрі на Лівому березі юристи пояснили молодим режисерам: талант не є індульгенцією. Репутація — це капітал, і якщо ти його втратив, то нагороди не мають значення.

Після цього Кіноакадемія нарешті перейшла від слів до дій. В оновленому регламенті з’явився пункт 3.10. Тепер, якщо номінант має «репутаційні ризики» або порушує етичні норми, його участь можна зупинити. Без вироків і багаторічних очікувань. Просто тому, що безпека спільноти важливіша за амбіції одного актора.

А що з розслідуванням?

Поки правила кіно змінюються, розслідування триває, незважаючи на інституційну інерцію та спротив системи:

• вдалося домогтися відкриття проваджень не лише щодо домашнього насильства. Тепер там є статті про тілесні ушкодження, розповсюдження порнографії та, найстрашніше, можливе розбещення неповнолітньої;
• оскільки місцева поліція працювала не проактивно, юристи подали скаргу до Офісу генерального прокурора. Їх почула й Київська міська прокуратура та взяла справу під особистий контроль;
• важливо прагнути не лише ефективного слідства й відповідальності для кривдника, а й того, щоб він більше ніколи не мав доступу до викладання акторської майстерності дітям.

Ви прочитали все правильно: особа, яку підозрюють у насильстві, працювала з дітьми. Темляк викладав акторську майстерність у кіношколах (як-от Contrabas), в університеті Карпенка-Карого та Могилянці. Він навчав підлітків «гратися», «шукати енергію» та «вивчати одне одного».

Так, має бути об’єктивне слідство та суд, але репутаційно це вже ризик і червоний прапорець. Не хочеться, щоб людина з таким бекграундом мала доступ до підлітків.

Цей підхід збігається із задекларованою позицією генерального прокурора Руслана Кравченка: захист дітей та боротьба з насильством мають бути пріоритетом. Але треба вірити не словам, а результатам. Важливо, щоб гучні декларації генпрокурора в цій справі перетворилися на реальні кроки. Бо безпека дітей — це не гасло на папері, а конкретні дії правоохоронців.

Чому це важливо для кожного?

Важливо відзначити сміливість постраждалої та рішучість Кіноакадемії діяти. Суспільний контроль має залишатися постійним, щоб такі рішення не були разовими. В Україні 2026 року репутація та безпека важать більше за будь-які статуетки.

Важливо вжити всіх заходів, щоб талановите виконання на сцені та перед камерою більше ніколи не слугувало прикриттям для насильства в житті. Ця історія — не лише про Анастасію чи одну нагороду. Це про те, в якій країні ми прагнемо жити.

Це сигнал усім, що талант чи статус зірки не дає права на насильство.

Це перемога Анастасії та кожної людини, яка боялася висловити свою думку.

Це підтвердження того, що окремі особи можуть змінювати не лише долі людей, а й правила цілих індустрій.

Українська культура нарешті дорослішає. Вдячні Кіноакадемії за цей крок. Юридичний супровід справи триває, але головну репутаційну битву вже виграно. Українська культура стає територією, де насильству немає місця.