У Національному музеї мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків 4 червня стартувала виставка «Григорій Гавриленко. Нове життя». Ця експозиція є першою за останні два десятиліття спробою всебічно представити та дослідити спадщину цього митця.
Відкриття виставки зафіксував фотокореспондент ZN.UA Василь Артюшенко.
Проєкт об’єднав більше 100 графічних та живописних творів із приватної колекції мистецтвознавця Едуарда Димшица, значна частина яких раніше не була представлена широкій публіці.
Назва виставки посилається на однойменний цикл ілюстрацій Гавриленка до твору Данте Аліг’єрі «Vita Nova», створеного у 1965 році. За словами організаторів, це формулювання також відображає творчі пошуки митця та символізує початок нового етапу актуалізації його імені в сучасному культурному контексті.
Кураторка проєкту Лізавета Герман відмовилася від звичного хронологічного підходу до організації експозиції. Твори розміщено так, щоб глядач міг прослідкувати внутрішню еволюцію художніх мотивів, взаємозв’язок між різними техніками та перетікання образів від лабораторних начерків до завершених полотен.
Паралельно з виставкою підготовлено до друку каталог, що міститиме репродукції понад 200 творів Гавриленка, який стане першим масштабним профільним виданням про художника за роки незалежності України.
Григорій Гавриленко (1927–1984) є одним із представників українського мистецького шістдесятництва та важливою фігурою київського андеграунду другої половини XX століття.
Протягом 1945–1949 років навчався в Республіканській художній школі у Києві. Його викладачем був Володимир Бондаренко (учень Федора Кричевського та Михайла Бойчука), а серед однокласників — відома художниця-дисидентка Алла Горська.
Митець працював щоденно, поєднуючи станковий живопис, графіку, книжкову ілюстрацію та мозаїку. Основними темами його творчості були жіночі образи, пейзажі Києва та дослідження взаємодії кольору й світла.
Гавриленко створив три станкові мозаїки з характерною для нього жіночою іконографією, які були інтегровані у візуальне оформлення незавершеного фільму Сергія Параджанова «Київські фрески».
Художник регулярно малював жіночі портрети з натури, залучаючи як професійних позувальниць, так і представниць інтелігенції, зокрема поетесу Людмилу Скирду (процес створення цих робіт вона описала у вірші «Мене малює тихий чоловік»).
За життя Гавриленко належав до інтелектуального ядра столиці. Його найближче оточення складали художники Георгій Якутович, Валерій та Аліна Ламахи, режисер Сергій Параджанов, композитори Валентин Сильвестров і Віталій Годзяцький, диригент Ігор Блажков, письменники Іван Драч та Микола Бажан.
Попри визнання серед сучасників, постать Гавриленка досі залишається недостатньо дослідженою. Після його смерті у 1984 році в Україні так і не було сформовано цілісного критичного корпусу мистецтвознавчих праць, а більшість його творів залишалася поза межами публічного доступу.
Заступниця генеральної директорки Музею Ханенків, мистецтвознавиця Ганна Рудик зазначає:
«Незважаючи на всю харизму Гавриленка для його сучасників та учнів, дуже мало залишилося свідчень його прямої мови, а також фотографій. Проте є найголовніше — його твори в музейних, університетських і приватних колекціях. Відчитання цього «тексту» — ретельне, системне, контекстуальне — дуже потрібне нам зараз для повноти й сили нашої культури».
Організатори сподіваються, що поточний проєкт у Музеї Ханенків заповнить цю дослідницьку прогалину та закладе основи для подальшої інтеграції спадщини Григорія Гавриленка в історію європейського модернізму.