Сайт присвячений новинам України та Світу. Новини спорту. Тренди на новини туризму. Погода. Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на «d.ua»
Українські серіали – Як змінюється телевиробництво: найважливіші прем’єри початку року
Петро Катеринич
Протягом чотирьох років повномасштабної війни українська серіальна індустрія пройшла шлях, який у мирний час зайняв би десятиліття. Ця трансформація відбулася не лише в технічних аспектах, а й у сфері змісту: замість ескапістських мелодрам із стерильними «щасливими фіналами» на екрани вийшли історії про травми, складні етичні вибори та болісний пошук ідентичності. Українське телебачення поступово виходить за межі «фонових розваг» і стає платформою для суспільної рефлексії. ZN.UA розповідає про найзначніші серіальні прем’єри початку року.
«Тиха Нава» (Київстар ТБ)
Вихід першого українського трукрайм-серіалу (як його анонсували творці) став не лише даниною глобальній моді на цей жанр, а й запізнілою реакцією індустрії на запит суспільства щодо справедливості. Назва проєкту, з одного боку, відсилає до слов’янського потойбіччя; з іншого — «Тиха Нава» є метафорою герметичного провінційного простору, де панує закон мовчання, а будь-який зовнішній подразник сприймається як загроза. Прем’єра, що відбулася на платформі «Київстар ТБ» у січні, зафіксувала остаточний розрив вітчизняного серіального виробництва з розважальним форматом минулих десятиліть.
Кадр з серіалу «Тиха Нава»
Схожі публікації
Сюжет серіалу ґрунтується на реальних подіях, зокрема на справі серійного вбивці та ґвалтівника Юрія Кузьменка. Історія подорожі юриста Адама Юшкевича та його нареченої Інни починається як класичний відпочинок, але швидко перетворюється на процесуальну драму. Після зґвалтування дівчини правоохоронна система замість пошуку реальних злочинців обирає шлях найменшого опору: саботаж доказів, тиск на потерпілу та зрештою перетворення самого Адама на головного підозрюваного. Режисер Дмитро Андріянов та студія SFERA FILM свідомо уникають динамічного монтажу, натомість пропонуючи глядачеві естетику нордичного нуару з його холодним темпоритмом та акцентом на психологічному тиску середовища.
Кадр з серіалу «Тиха Нава»
Успіх проєкту значною мірою залежить від акторських виступів, які позбавлені звичної для телебачення театральності. Олександр Рудинський демонструє складну еволюцію свого персонажа: від розгубленості інтелігента, який вірить у силу закону, до холодного відчаю людини, яку перемелює корумпований механізм.
Кадр з серіалу «Тиха Нава»
Поряд із ним Анастасія Пустовіт створює образ, що виходить далеко за межі кліше жертви. Її героїня стає центром морального тяжіння серіалу, передаючи не лише біль, а й непохитність у протистоянні системі. Саме ця емоційна чесність дозволяє порівнювати «Тиху Наву» з еталонами жанру, такими як Unbelievable від Netflix чи британський Broadchurch, проте локальний контекст із його специфічним кумівством та обшарпаними кабінетами райвідділів робить український продукт значно ближчим.
Кадр з серіалу «Тиха Нава»
Зрештою, вісім серій проєкту не намагаються запропонувати глядачеві легке розв’язання конфлікту. Це «незручне» кіно, яке змушує вдивлятись у найтемніші кути соціальної реальності, де корпоративна солідарність важить більше за людське життя.
«Повернення» (ICTV2)
Якщо «Тиха Нава» аналізує системні вади суспільства, то восьмисерійна драмеді «Повернення», що вийшла наприкінці лютого, зосереджується на індивідуальній траєкторії виживання. Це перший в українському серіальному просторі приклад відвертої розмови про ветеранів, де автори не побоялися відмовитися від пафосної героїзації на користь живого, іноді жорсткого реалізму.
Кадр з серіалу «Повернення»
Історія кадрового військового Олександра Кречета (роль виконує військовий Євген Григор’єв), який після ампутації ноги змушений обміняти фронтову динаміку на в’язкий цивільний побут Києва та проходження ВЛК, стає точкою відліку для деконструкції образу «незламного героя». Замість очікуваного надриву глядач отримує складне полотно, де провина вцілілого межує з іронією, а побутові труднощі реабілітації стають фоном для глибокої внутрішньої трансформації.
Головна перевага проєкту полягає у виборі жанру. Драмеді дозволяє авторам говорити про травму без дидактики, використовуючи чорний гумор як захисний механізм і спосіб комунікації, зрозумілий насамперед самій ветеранській спільноті. Євген Григор’єв створює стриманий, позбавлений зовнішніх ефектів образ людини, яка намагається знайти своє місце у світі, що став для неї чужим. Окремою акторською та сценарною знахідкою є персонаж Олександра Рудинського — Верба — побратим Кречета, який загинув і з’являється в уяві головного героя. Цей дует створює необхідну динаміку, де діалоги з «привидом» минулого допомагають Кречету артикулювати те, що зазвичай залишається поза межами офіційних звітів про соціальну адаптацію.
Кадр з серіалу «Повернення»
У створенні сценарію «Повернення» брали участь ветерани. Це партнерство врятувало серіал від поширеної помилки — створення продукту «про військових для цивільних», що часто грішить фальшивими інтонаціями. Натомість ми бачимо герметичну, але чесну розмову рівних, де деталі побуту, сленг і специфічне світосприйняття сприймаються як автентичні коди. Серіал пропонує нормалізацію розмови про психологічну підтримку, прийняття нової фізичної реальності та право на складні емоції.
«Справа НБР» (Sweet.tv/ICTV2)
На фоні підкреслено складних соціальних драм детективний серіал «Справа НБР» виглядає як зважена спроба повернути на екрани якісний процедурал, де за розважальною оболонкою відчувається повага до глядацького інтелекту. Сюжетна конструкція зосереджена навколо новоствореного Надзвичайного бюро розслідувань, яке очолює ветеран Коваль у виконанні Сергія Стрельникова. Повернення головного героя до слідчої роботи після фронтового досвіду стає змістовним фільтром, крізь який автори розглядають сучасну криміногенну та соціальну ситуацію. Командна робота п’яти фахівців із різних сфер стає основою для 12-серійної структури, де кожна окрема справа — самостійна одиниця, що поступово складається в мозаїку сезонної арки.
Кадр з серіалу «Справа НБР»
Важливим маркером професійної зрілості проєкту є робота з акторським типажем. На противагу попереднім ролям, де актор нерідко ставав заручником одного, підкреслено експресивного типажу, в «Справі НБР» Стрельніков демонструє нову для свого амплуа психологічну стриманість. Роль слідчого-ветерана вимагає від актора внутрішньої тиші й аналітичності, що робить його персонажа живим, а не плакатним. Такий підхід дозволяє перетворити звичайний детектив на «процедурал із людським обличчям», де за протокольними діями правоохоронців приховано особисту вразливість і мотиви членів команди, які автори розкривають повільно, без зайвого поспіху.
Кадр з серіалу «Справа НБР»
Для вітчизняного медіаринку «Справа НБР» є показовим прикладом засвоєння міжнародних правил гри. Серіал не намагається здійснити революцію в жанрі, однак демонструє те, чого довго бракувало локальному виробництву — послідовність і відсутність звичних «зрізаних кутів» у сценарії. Це продукт для аудиторії, яка запитує логічно вибудуваний детектив, де розслідування ведеться за законами професії, а не волею випадкових збігів. Успіх проєкту на платформі Sweet.tv підтверджує, що український глядач готовий до довгих форматів, якщо вони пропонують якісну історію та переконливу акторську гру.
Кадр з серіалу «Справа НБР»
«Обмежено придатні» (СТБ)
Назва серіалу працює на кількох змістовних рівнях, виходячи за межі медичного терміна чи офіційного статусу військовозобов’язаних. У версії творців «Кави з кардамоном», які стоять за цим проєктом, це передусім метафора стану сучасної української родини, що раптом виявилась «обмежено придатною» до реалій, яких не обирала. Восьмисерійна драма аналізує повсякденність сім’ї, звичний життєвий уклад якої розірваний війною на «до» і «після». Проте замість очікуваної експлуатації страждань автори обирають шлях м’якої іронії, де гумор є не інструментом ескапізму, а єдиним доступним способом проживання колективної травми.
Кадр з серіалу «Обмежено придатні»
Сила цього проєкту зосереджена в точності тону та увазі до побутових деталей, які зазвичай лишаються за кадром великих воєнних полотен. Історія пронизана іронією, вона не применшує трагізму подій, а навпаки — дозволяє їм залишатися справжніми, уникаючи патетики та штучного надриву. Це рідкісний для українського ТБ приклад балансу, де глядачеві не диктують емоцію, а дають змогу відчути складність моменту через упізнавані ситуації. «Обмежено придатні» — це радше антропологічне дослідження того, як адаптивність стає нашою головною стратегією виживання.
Кадр з серіалу «Обмежено придатні»
Акторський дует Олени Узлюк та Олександра Яреми в ролях батьків стає стрижнем серіалу. Їхня гра позбавлена серіальної надмірності, вона гранично точна в нюансах, що дає змогу витягувати навіть потенційно ризиковані сценарні моменти. Для аудиторії, яка втомилася від радикально важкого або підкреслено легкого контенту, цей серіал пропонує необхідну золоту середину — розмову, після якої залишається не порожнеча, а розуміння спільності досвіду.
Кадр з серіалу «Обмежено придатні»