Юристи роз’яснили, чи може податкова перевірка слугувати підставою для розкриття банківської таємниці.

Податкова перевірка сама по собі не надає ДПС автоматичного права на доступ до банківської таємниці платника. Навіть якщо контролюючий орган намагається знайти підтвердження незадекларованих доходів або реального обсягу діяльності, він зобов’язаний окремо довести в суді необхідність і пропорційність втручання у фінансову конфіденційність особи, зазначають юристи компанії Yankiv.

Питання доступу

У податкових спорах питання доступу контролюючих органів до банківської інформації виникає значно частіше, ніж може здаватися на перший погляд.

Зазвичай ситуація розвивається за типовим сценарієм: податковий орган отримує інформацію про можливі незадекларовані доходи, неподання звітності або ознаки здійснення господарської діяльності без належної реєстрації.

Після цього платнику надсилаються запити про надання документів, а за наявності формальних підстав призначається документальна перевірка.

Саме на цьому етапі податкова часто доходить висновку, що для встановлення реальних доходів, джерел походження коштів або обсягів фактичної діяльності необхідно отримати банківську інформацію. Йдеться не лише про факт існування рахунків, а й про рух коштів, призначення платежів, контрагентів, регулярність надходжень та інші дані, які дозволяють відтворити фактичну фінансову діяльність особи.

Логіка контролюючого органу виглядає досить просто: якщо перевірка вже проводиться, а платник не надає необхідних документів або надані пояснення не дозволяють встановити всі обставини, то доступ до банківських виписок є цілком виправданим.

Однак з юридичної точки зору така логіка не є достатньою.

Українське законодавство та судова практика виходять з того, що сама по собі податкова перевірка ще не створює автоматичного права на доступ до банківської таємниці. І саме ця межа останніми роками стала предметом численних спорів між податковими органами та платниками податків.

Різні правові процедури

У спорах про доступ податкових органів до банківської інформації ключове значення має правильне розмежування двох процедур: проведення податкової перевірки та розкриття банківської таємниці. На практиці ці процедури часто помилково сприймаються як взаємопов’язані настільки, що одна нібито автоматично випливає з іншої.

Тобто якщо податкова має право провести перевірку, то вона нібито автоматично має право отримати і банківські виписки платника. Однак такий підхід не відповідає ані змісту податкового законодавства, ані правовій природі банківської таємниці, ані підходу Верховного Суду.

Податкова перевірка є формою податкового контролю. Її мета полягає у тому, щоб перевірити своєчасність, достовірність і повноту нарахування та сплати податків і зборів, а також дотримання іншого законодавства, контроль за яким покладено на податкові органи. Підстави, порядок призначення та проведення перевірок визначені Податковим кодексом України, зокрема главою 8 ПКУ.

Саме в межах цієї процедури податкова може аналізувати податкову звітність, надсилати запити платнику, вимагати пояснення та документи, проводити документальну або фактичну перевірку, складати акт перевірки та за наявності підстав приймати податкові повідомлення-рішення. Тобто перевірка є інструментом реалізації контрольної функції держави у сфері оподаткування.

Натомість розкриття банківської таємниці має іншу правову природу. Це не звичайний елемент податкової перевірки і не автоматична стадія податкового контролю. Йдеться про окрему процедуру доступу до спеціально захищеної законом інформації: даних про рахунки, рух коштів, призначення платежів, контрагентів, обсяг операцій та інші відомості, які банк отримав у процесі обслуговування клієнта.

Такі дані захищаються не лише Податковим кодексом, а й Цивільним кодексом України, Законом України «Про банки і банківську діяльність» та процесуальним законодавством. Відповідно, доступ до них не може надаватися лише тому, що податковому органу вони потрібні або зручні для перевірки.

Інакше кажучи, податкова перевірка відповідає на питання: чи має ДПС право перевіряти платника. А процедура розкриття банківської таємниці відповідає на інше питання: чи довела ДПС необхідність втручання у фінансову конфіденційність цієї особи. Це принципово різні питання.

Наявність підстав для перевірки ще не означає наявності підстав для доступу до банківської таємниці. Наприклад, неподання декларації, ненадання відповіді на запит або наявність інформації про можливі порушення можуть бути достатніми для ініціювання перевірки. Але такі обставини самі по собі не доводять, що без банківської інформації перевірку неможливо провести або що інші інструменти податкового контролю є неефективними.

Цей підхід є логічним, оскільки банківська таємниця не може бути «резервним» або найзручнішим способом збору доказів для податкового органу. Якщо Податковий кодекс передбачає певну процедуру реагування на порушення, наприклад, направлення запиту, вручення наказу про перевірку, отримання пояснень, витребування документів, проведення документальної перевірки — податкова повинна спочатку використати саме ці механізми.

Лише якщо такі механізми об’єктивно не можуть бути реалізовані або не дають можливості провести перевірку, може постати питання про звернення до суду за розкриттям банківської таємниці.

Саме тому для суду важливим є не лише сам факт існування перевірки, а й те, чи дотрималася ДПС усіх процедурних вимог перед зверненням до суду. Якщо податковий орган не довів, що належним чином повідомив платника про перевірку, не підтвердив направлення наказу за податковою адресою або не надав доказів неможливості вручення документів, суд може дійти висновку, що звернення за розкриттям банківської таємниці є передчасним.

Крім того, різниця між цими процедурами проявляється і в обсязі інформації. У межах перевірки податкова може вимагати документи, які стосуються предмета перевірки. Натомість банківська інформація часто охоплює значно ширший масив даних: усі надходження, списання, призначення платежів, дані контрагентів, залишки коштів за певний період.

Такий обсяг інформації може виходити далеко за межі конкретного податкового питання, тому суд має окремо оцінювати пропорційність запиту.

Якщо податкова просить надати повний рух коштів за тривалий період без належного пояснення, які саме операції мають значення для перевірки, такий запит може бути визнаний надмірним. Судове рішення про розкриття банківської таємниці не повинно перетворюватися на дозвіл для необмеженого аналізу всього фінансового життя платника.