Іран фактично запровадив транзитні мита — до 2 млн доларів з кожного надвеликого танкера (VLCC – клас супертанкерів, які транспортують нафту на великі відстані). На перший погляд, ці цифри виглядають вражаюче, але реальна ситуація може бути менш суворою
Стандартний танкер класу VLCC може перевезти близько 2 млн барелів нафти. Збір у 2 млн доларів відповідає ставці 1 долар за барель.
В контексті світової економіки, де коливання цін на нафту з початку конфлікту в Ірані становить 35-40 доларів за барель, це не є значною сумою.
Проте для арабських країн Перської затоки така ціна стає суттєвим витратним пунктом: за обсягу експорту у 20,5 млн барелів на добу щорічні виплати на користь Ірану складуть приблизно 7,5 млрд доларів.
Експортери (Саудівська Аравія, ОАЕ, Кувейт) будуть змушені взяти на себе основну частину цих мит, щоб зберегти конкурентоспроможність своєї нафти на міжнародному ринку.
Однак для монархій Затоки це буде економічно обґрунтовано. Собівартість видобутку в регіоні є досить низькою — на деяких родовищах вона становить лише 10 доларів за барель. Сплачувати “ормузький податок” і продавати нафту за умовними 80-100 доларів за барель (припустимо, до цього рівня ціна нафти знизиться в міру стабілізації ситуації) – це значно вигідніший бізнес, ніж зберігати її в надрах через війну, не отримуючи нічого.
Для світової економіки це “бичачий” сигнал — повернення 20% світової пропозиції на ринок стабілізує ціни швидше, ніж будь-які усні інтервенції ОПЕК+.
Але існує проблема – одержувач платежу в особі Корпусу вартових ісламської революції (КВІР). Це справжнє санкційне “мінне поле”. Якщо доходи від мит безпосередньо надходять до КВІР, кожен платіж стає юридичним злочином для західних судновласників, оскільки КВІР підпадає під суворі санкції США та ЄС. Страхові компанії навряд чи погодяться покривати ризики суден, які офіційно підтримують структуру, визнану терористичною в ряді країн. Це може призвести до того, що протокою зможе курсувати лише “тіньовий флот”, що, в свою чергу, підвищує ризики екологічних катастроф.
З точки зору виключно економічної, іранське мито в 1 долар за барель — це прийнятна ціна за відсутність великої війни в затоці.
Світова економіка “проковтне” цю витрату, майже не помітивши її в чеках на бензоколонках.
Джерело
Про автора: В’ячеслав Бутко, економічний радник Київського Безпекового Форуму, керуючий партнер інвестиційного проєкту Thomson&French
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.