У зимовий період 2026 року, коли енергетична система піддається постійному тиску, а економіка тримається на внутрішніх ресурсах та підтримці міжнародних партнерів, державна фінансова система проходить найскладніший тест.
Як реформа управління публічними інвестиціями (ПІМ) допоможе перейти від радянської моделі розподілу, де фінансується “все потроху”, але насправді нічого не реалізується до кінця, до моделі стратегічної концентрації – у колонці для D.UA Новини.
Читайте також: Люди – основний капітал. Як Україна інвестує в підтримку молодих талантів
Головне:
-
Інвестиційний портфель відривається від реальності: загальна вартість проєктів у системі DREAM (12,5 трлн грн) у 24 рази перевищує фінансові можливості держави.
-
Пастка розпорошення ресурсів: за нинішніх темпів фінансування на реалізацію всіх планів знадобиться понад 20 років, що в умовах війни є стратегічним ризиком.
-
Управління дефіцитом замість “каталогу намірів”: державна політика повинна перейти від радянського розподілу коштів “усім потроху” до жорсткої концентрації на пріоритетах.
-
Три рівні виживання: основними критеріями відбору проєктів мають стати фізичне життєзабезпечення (енергетика), економічний фундамент (експорт) та лише потім – довгостроковий розвиток.
-
Якість важливіша за масштаб: справжня амбіція держави – не тисячі “пріоритетних” ідей, а кілька критично важливих програм, реалізованих бездоганно і вчасно.
Портфель, що перевищує реальність
Цифри існуючих проєктів вражають. Єдиний проектний портфель публічних інвестицій держави на 2026 рік містить проєкти на загальну вартість 12,5 трлн грн або 300 млрд дол США. У системі DREAM зібрані сотні проектів та програм: від відновлення шкіл до мегапроєктів у логістиці. Масштаб виглядає амбітно, майже монументально.
Проте є інша цифра – 111,5 млрд грн. Це реальний ресурс публічних інвестицій, який ми маємо на 2026 рік. Причому лише 48 млрд грн із них – це наші внутрішні податки, решта – кредити та гранти.
Звісно, не всі ці проекти плануються до реалізації протягом цього року, але якщо розділити загальну вартість на період впровадження цих проектів, отримаємо чітку цифру: наш інвестиційний портфель у двадцять чотири рази перевищує нашу фінансову спроможність.
За нинішніх темпів фінансування, щоб реалізувати все заплановане, нам знадобиться більш як два десятиліття абсолютної стабільності. Чого в умовах великої війни не може гарантувати ніхто.
Пастка “каталогу намірів”
Проблема навіть не в грошах. Проблема в тому, що інвестиційна політика, яка ігнорує реальні обмеження, перестає бути політикою. Вона перетворюється на “каталог намірів”. А каталог намірів не здатний дисциплінувати державний апарат.
Будь-яка зріла стратегія починається з визнання обмежень. А управління публічними інвестиціями, особливо в наших умовах – це передусім управління дефіцитом.
Свідоме розпорошення ресурсу стає стратегічним ризиком. Кожна гривня, витрачена на другорядний об’єкт у мирному регіоні, – це гривня, яку не вклали в енергетичну безпеку Харкова чи Одеси, у захист критичних вузлів логістики або у виробництва, що генерують податки для армії.
Ієрархія виживання: Три рівні пріоритетів
Якщо система управління інвестиціями не здатна сказати “ні”, вона не функціонує. Сьогодні ми маємо застосувати жорсткий воєнний фільтр пріоритетів:
- Фізичне життєзабезпечення: Енергетика, теплопостачання, захист мереж. Це основа, без якої все інше втрачає сенс.
- Економічний фундамент: Проєкти, що забезпечують експорт і валютну виручку. Транспортні коридори та інфраструктура для бізнесу.
- Довгостроковий розвиток: Проєкти, які ми готуємо “на завтра”, але реалізуємо лише тоді, коли захищені перші два рівні.
Якщо в портфелі на дванадцять трильйонів ці рівні розчиняються серед сотень менш критичних ідей, це свідчить про те, що ми все ще перебуваємо в ілюзії контролю. Бо масштаб портфеля не дорівнює його якості, а ілюзія охоплення не замінює концентрації на стратегічних речах.
Зрілість проти амбіцій
Більше того, підготовка якісного проєкту – з аналізом витрат і вигод (CBA), фіскальними ризиками та техніко-економічним обґрунтуванням – потребує часу та інтелектуального ресурсу. Очевидно, що просто неможливо мати тисячі “пріоритетних” проєктів одночасно, оскільки у нас фізично немає такої кількості людського капіталу та фінансової спроможності.
Реформа ПІМ – це наш шанс стати зрілими. Це перехід від держави, що розподіляє субвенції під тиском лобізму, до держави, що інвестує в результат. Але для цього потрібна політична воля визнати реальність. Справжньою амбіцією сьогодні є не портфель на дванадцять трильйонів, а кілька критичних програм, реалізованих бездоганно і вчасно.
Зима ставить нам просте питання: чи знаємо ми, що є життєво необхідним? Відповідь на нього визначить не лише успіх реформи, а й міцність нашої економіки та держави загалом.
Читайте також: Реформа публічних інвестицій триває: Шуляк розповіла, які проєкти внесено
Єдиний портфель публічних інвестицій: подано 150 проєктів, у 2026 році профінансують 200 млрд грн