Серед 11 держав Центральної та Східної Європи (ЦСЄ), які приєдналися до ЄС після 2004 року, лише сім перейшли на євро. Водночас найбільші економіки цього регіону поки що не мають наміру вступати до зони євро: якщо Румунія стикається з труднощами у фіскальній дисципліні, то Польща, Чехія та Угорщина – роблять свідомий вибір.
“Як цим країнам вдалося зберегти свої валюти, незважаючи на формальне виконання ряду критеріїв для приєднання до зони євро в різні періоди, наприклад, у 2016 році? Щоб запровадити євро, країна повинна принаймні два роки перебувати в Механізмі обмінних курсів (ERM II) без значних коливань курсу національної валюти від євро. Оскільки вступ до ERM II є добровільним, країна може самостійно обирати момент подання заявки на участь у цьому механізмі”, – зазначає заступник Голови НБУ.
Він підкреслив, що просте пояснення, чому деякі країни Центральної та Східної Європи не квапляться переходити на євро, полягає в позиції більшості населення, яке бажає користуватися власною валютою. Це підтверджують соціологічні дослідження: серед поляків і чехів переважає бажання зберегти національну валюту.
Крім того, існують і прагматичні макроекономічні чинники: прагнення зберегти незалежну монетарну політику та плаваючий обмінний курс як механізм для протидії економічним шокам, що є особливо важливим в умовах конвергенції (наближення економічних реалій країни до рівня економічного розвитку ЄС).
Володимир Лепушинський пояснив, що з приєднанням до зони євро країна фактично делегує свою монетарну політику Європейському центральному банку, займаючи місце за столом переговорів щодо подальшої долі євро.
“На сьогодні для країн Центральної та Східної Європи, які вже значною мірою інтегровані в ланцюги постачання та торгівлю єврозони, додаткові переваги від переходу на євро виглядають обмеженими, тоді як ризики – суттєвими”, – підсумував він.