Данилишин розповів про фактори, що сприяють інфляції в Україні, а також про можливі способи їх усунення.

Інфляція продовжує прискорюватися. Зміна інфляційного тренду відбулася в лютому цього року. За результатами березня річна інфляція зросла до 7,9% (порівняно з 7,6% у лютому). У порівнянні з попереднім місяцем ціни підвищилися на 1,7% (в березні минулого року було +1,5%)

Динаміка інфляції залишається надзвичайно волатильною. Наразі розмах річної зміни цін становить майже 40 відсоткових пунктів: від -15% на овочі до +23% на паливо, що свідчить про ситуативність чинників інфляції, а не про єдиний інфляційний тренд. Більше 70% інфляції формують позиції продовольчої групи.

Компоненти інфляції з найбільшою та найменшою зміною цін

Інфляція піддається домінуючому тиску зростання цін промислових виробників (+23% в середньому за 2 місяці 2026 року в порівнянні з минулим роком, переважно через підвищення цін на енергоносії: +39%).

Інші чинники, що сприяють прискоренню інфляції, — це підвищення акцизів на тютюн і паливо, зростання світових цін (зокрема на олію та енергоносії), фіскальний дефіцит, а також погодні умови.

Водночас ряд чинників стримують інфляцію. Перш за все, це штучна стабілізація обмінного курсу гривні за допомогою валютних інтервенцій НБУ (девальвація гривні за I квартал склала +3,7% у порівнянні з минулим роком, що значно нижче приросту інфляції). Інші чинники, що стримують інфляцію, — мораторій уряду на комунальні тарифи, невизначеність, статистичний ефект високої бази порівняння минулого року.

Фундаментальна причина української інфляції — це торговий дефіцит обсягом 55 млрд доларів на рік, який зростає з кожним місяцем. Торгові дисбаланси викликають локальні стрибки цін на певні групи товарів. Дефіцити доводиться компенсувати імпортом. Систематичне покриття дефіцитів імпортом рано чи пізно призводить до девальвації гривні, а звідси і до нового кола інфляції.

Політика НБУ — парадоксальна ситуація. Поточні проінфляційні та дезінфляційні чинники майже не залежать від процентної політики НБУ. Однак держава витрачає величезні суми на монетарні інструменти стримування інфляції (вже 320 млрд грн за 2022-2026 роки), які не приносять нічого, крім уповільнення економічної динаміки.

Імпортна інфляція. Майже 50% споживчого кошика складають імпортні товари. Середньорічний темп девальвації гривні становить лише 2%. НБУ в ручному режимі коригує валютний курс шляхом проведення інтервенцій. Штучна стабілізація гривні є суттєвим чинником зниження інфляції. Однак це вимагає значних витрат валютних резервів (38 млрд доларів на рік або 18% ВВП). Слід зазначити, що якби валютне регулювання відбувалося в рамках режиму фіксованого обмінного курсу, витрати валютних резервів були б значно меншими, оскільки ринок не страждав би від ажіотажного попиту, викликаного відсутністю валютних орієнтирів режиму “керованої гнучкості”.

Канали процентної трансмісії НБУ залишаються слабкими й не здатні суттєво впливати на інфляцію. Депозитний канал трансмісії становить лише 5% ВВП, а кредитний – лише 10% ВВП, що критично мало для помітного впливу на інфляцію. Валютний та фондовий канали трансмісії взагалі виключені з ефективного впливу, оскільки повністю залежать від неринкових потоків зовнішньої допомоги. Ознакою недієвості каналів трансмісії є те, що протягом останнього року населення спрямувало у валютні активи в 4 рази більше коштів, ніж у гривневі депозити чи ОВДП.

Інфляційний таргет. Фундаментальна проблема чинного монетарного дизайну НБУ – занадто низький інфляційний таргет (5%), який утримується з довоєнного періоду і не відповідає економічним умовам України. Занижений інфляційний таргет призводить до встановлення необґрунтовано жорстких параметрів процентної політики (яка в результаті спрямовується на досягнення апріорі недосяжних цільових показників інфляції) та провалів інфляційних прогнозів НБУ. На початку 2026 року НБУ вчергове переніс строки досягнення інфляційного таргета з 2027 на 2028 рік. Інфляційний прогноз НБУ на 2026 рік (7,5%) виглядає вкрай нереалістично на фоні підвищення енергетичних витрат економіки, зростання світових цін на нафту та запланованого підвищення тарифів для населення.

Читайте також: Облікова ставка НБУ: форма без змісту

Боротьба з інфляцією ціною втрати кредитного плеча економіки. Високі процентні ставки знизили стимули банків до фінансового посередництва. Наразі НБУ пропонує банкам безризиково вкладати кошти у депозитні сертифікати під ставку до 18,5% річних (вдвічі вище інфляції). Частка кредитів у складі активів банків зменшилася з 37% на початку війни до 28% станом на кінець лютого 2026 року. Рівень банківського кредитування економіки у 2025 році становить лише 13% ВВП (в тому числі працюючі гривневі кредити – 10% ВВП) – найнижчі у світі показники серед країн з ринками, що формуються.

Замість переорієнтації банків на роботу з перерозподілу заощаджень економіки на критично важливі сфери, країна отримала банківський сектор, який переважно займається перерозподілом коштів платників податків у власні приватні прибутки. За 2025 рік банки отримали 212 млрд грн прибутку, а частка державних коштів у складі їх процентних доходів досягла 55%.

Висновки

• Системне подолання української інфляції потребує інструментів стимулювання пропозиції, зокрема через здешевлення доступу виробників до кредитних ресурсів. Зупинити структурне зростання цін в товарно-дефіцитній економіці можна лише одним способом — нарощуванням виробництва товарів для компенсації наявного дефіциту.
• Поточна українська інфляція має переважно витратний характер. Чинники приросту цін в основному пов’язані із зростанням енергетичних витрат, зовнішньою кон’юнктурою цін та податками. Енергетичні проблеми та очікуване підвищення тарифів на виконання вимог МВФ стануть суттєвим фактором прискорення інфляції у 2026 році.
• Процентна політика НБУ в нинішніх умовах не здатна помітно впливати на інфляцію як через характер інфляції, так і через слабкість трансмісії на фінансових ринках.
• Важливим інструментом стримування імпортної інфляції залишається ручне управління девальвацією гривні через валютні інтервенції НБУ. Однак після вимог МВФ щодо посилення “гнучкості” валютного курсу, використання цього інструмента для стримування інфляції буде обмеженим. Середній темп девальвації гривні на 2026 рік прогнозується на рівні +5-7%, що прискорюватиме імпортну інфляцію.
• Стримування української інфляції вимагає заходів структурного характеру для розширення пропозиції товарів вітчизняного виробництва, зокрема шляхом стимулювання банків до кредитно-інвестиційної підтримки українських підприємств. Виведення кредитного процесу із застою потребує як зниження рівня процентних ставок, так і зниження регуляторного тиску на кредитну діяльність банків.

Спеціально для Еспресо.

Про автора: Богдан Данилишин, академік НАН України

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.