Гончар розповів про закулісні маніпуляції, пов’язані з нафтовими ресурсами Близького Сходу.

Слід звернути увагу на кілька подій, що сталися в останні дні

1. США надали Індії дозвіл на імпорт російської нафти на термін одного місяця.

Невдовзі американський міністр фінансів С. Бесент повідомив, що США розглядають можливість помʼякшення нафтових санкцій щодо Росії. Представник Путіна Дмітрієв підтвердив, що сторони ведуть переговори, оскільки “західні санкції завдають шкоди світовій економіці“.

2. Ще 3 березня Дональд Трамп заявив: “Незважаючи на всі труднощі, Сполучені Штати забезпечать вільний потік енергії у світ“. Він зазначив, що США нададуть страхові гарантії та військово-морський ескорт для забезпечення проходу нафтових танкерів та інших суден через Ормузьку протоку. Проте США не поспішають реалізувати ці плани. В результаті, ціни на нафту зросли – наприкінці торгів у пʼятницю досягли 92 доларів США за барель на Brent, а також зросли ціни на газ.

І тут виникає найцікавіше. Справа не лише в тому, що Трамп і його команда недооцінили потенціал Ірану та переоцінили свої можливості, і тепер йдеться про те, що “ТрампСВО” триватиме ще 100 днів або більше. Спектр можливостей несподівано розширився.

Схоже, у Вашингтоні побачили шанс додатково вдарити по Китаю. Особливо в контексті ще не скасованого запрошення Трампу відвідати Сі в Пекіні з 31 березня по 2 квітня.

Якщо Ормуз залишатиметься заблокованим або обмежено вільним для проходу танкерів з високим ризиком ураження, то для Китаю це серйозна проблема. Від 45% до 50% усієї імпортованої нафти Піднебесна отримує із зони Затоки. Так, КНР має 200-денний стратегічний нафтовий резерв, можна більше імпортувати російської нафти, але невідомо, як довго триватиме конфлікт у Затоці.

Таким чином, Трамп прагне досягти кількох цілей:

• демонструє Сі перед візитом, хто контролює “крани” найбільшого нафтового хабу світу та СПГ-хабу (Катар);
• США стають ключовим постачальником для Азії в цілому, активно нарощуючи видобуток сланцевої нафти та виробництво СПГ на фоні високих цін;
• дає зрозуміти арабським союзникам у Затоці, що їм слід додатково платити за американський захист (сотні мільярдів доларів інвестицій арабських шейхів в економіку США, які Трамп вибив з них минулого року, вже не враховуються, давайте ще).

І хоча хвалені американські “аналоговнєтні” засоби ППО і ПРО (Patriot, THAAD) показали себе не найкращим чином у зоні Затоки (хоч і не так ганебно, як російські в Ірані), арабські клієнти США навряд чи мають інші варіанти.

Оскільки Трамп і його команда намагаються все монетизувати, то звідси маневр у бік Путіна. Не раз зазначалося протягом років, що з моменту, коли США стали провідною світовою нафтовидобувною країною в трійці глобальних лідерів (США, Саудівська Аравія, Росія), неформальний альянс двох веде до програшу третього. Коли Саудівська Аравія була під безпековою парасолькою США в часи холодної війни, їхній альянс завдав нафтової поразки Ірану та СРСР, аж до колапсу останнього. Коли саудити співпрацювали з Росією в форматі ОПЕК+, світ мав високі ціни на нафту, які були потрібні обом – Путіну для фінансування війни, бін Салману – для його грандіозних мегапроєктів.

Схоже (але ще не факт), що у Вашингтоні вирішили зіграти з Москвою. Мотиви у кожного свої, але мета одна – заробити. Путіну потрібна висока ціна на нафту, і неважливо, якою ціною це обходиться для його союзника Ірану та ураження лояльних до Кремля ОАЕ. Головне, щоб конфлікт у Затоці тривав якомога довше.

Трампу потрібно будь-що продемонструвати Сі в російському стилі “кузькіну мать” перед візитом. І, звичайно, фантасмагорична мета відокремити Росію від Китаю залишається незмінною. Як і постійне бажання заробляти на всьому, включаючи трек Віткофф – Дмітрієв, незважаючи на те, що Росія таємно надає розвідувальну інформацію для КВІР щодо цілей в арабських країнах Затоки, насамперед, щодо обʼєктів баз США в регіоні. Але Трампові байдуже на те, що можуть гинути американські військові.

Отже, тепер будемо спостерігати за черговим проявом путінофілії від Трампа з посиленням тиску на нас і активізацією трампоугодовського угруповання в ОПУ для підписання “мирної угоди”, отримання “гарантій безпеки” від США. Не варто на це піддаватися. Тим більше, коли США та араби мають певні інтереси щодо наших технологій і досвіду протидії дешевим іранським дронам, використання яких КВІР обходиться все дорожче “миротворцю” з Білого дому.

Джерело

Про автора. Михайло Гончар, експерт з міжнародних енергетичних та безпекових відносин

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.