Останнім часом увага США прикута до Індії. За допомогою високих тарифів Дональд Трамп ставить уряд Нарендра Моді перед вибором – або російська нафта, або торгові стосунки з Вашингтоном.
Наскільки Індія залежна від поставок нафти з країни-агресора, чи має вони альтернативні джерела і чим можуть закінчитися переговори зі США – у матеріалі РБК-Україна.
Головне:
- Як проходять торгові переговори між США та Індією
- Скільки російської нафти купує Нью-Делі
- Чи може Індія відмовитися від російської нафти
- Що буде робити Росія
- Чи зможе Трамп дотиснути Індію
Переговори між США та Індією щодо ставки мит тривають з початку квітня, коли президент США Дональд Трамп оголосив торгову війну більшості країн світу. Виступаючи 2 квітня в Білому домі, Трамп тримав в руках відому табличку з тарифами, які пропонувалося ввести проти багатьох країн. Індія в цій табличці замикала першу п’ятірку країн, мито для неї пропонувалося встановити на рівні 26%. Далі Трамп відклав негайне запровадження мит і дав 90 днів на переговори – до початку серпня.
Після того, як поведінка Кремля не виправдала очікувань США, до переговорного треку між Вашингтоном та Нью-Делі додалося питання російської нафти. Спочатку Трамп дав Росії 50 днів на досягнення мирної угоди, а потім скоротив цей термін до 10 днів. Він також пригрозив країнам, які купують російську нафту застосуванням вторинних санкцій, тобто США запровадять підвищені мита на товари цих країн.
Обсяги поставок російської нафти
Найбільшими покупцями нафти із Росії є Китай, Індія та Туреччина. Як свідчать дані аналітичного центру Київської школи економіки, у червні Китай купував близько 2 млн барелів російської нафти на добу, Індія – 1,5 млн барелів і Туреччина – 0,9 млн барелів.
Впродовж всієї повномасштабної війни Індія залишається другим після Китаю найбільшим покупцем російської нафти у світі. Обсяги її закупівлі з лютого 2022 року зросли у 15 разів. До початку повномасштабної війни проти України, Індія купувала дуже маленькі обсяги нафти із Росії (близько 0,1 млн барелів на добу у січні 2022 року).
Навіть, Китай не так сильно збільшив купівлю російської нафти, його довоєнні поставки складали 1,6-1,8 млн барелів на добу, а за час повномасштабного вторгнення вони максимально збільшувалися до 2,6 млн барелів на добу.
США вирішили не обтяжувати й без того складні переговори з Китаєм, а от Індія “потрапила під гарячу руку”. 30 липня Трамп звинуватив Індію у тому, що вона стягує із США більше тарифів, ніж майже будь-яка інша країна і пригрозив митом у розмірі 20-25%.
З 1 серпня США офіційно запровадили мито на товари з Індії у розмірі 25%. Це досить висока ставка, наприклад, для товарів із Великобританії мито становить 10%, а для ЄС – 15%.
Жорстка політика Білого дому налякала індійські компанії. Вони почали обмежувати купівлю російської нафти, навіть трохи купили американської сировини, але повністю відмовлятися від поставок з РФ поки не планують. 2 серпня Міністерство закордонних справ Індії заявило, що “двосторонні відносини з Росією мають власну вагу і не можуть оцінюватися через призму третіх країн”.
Це лише посилило агресивну позицію Трампа, який 4 серпня написав у соціальній мережі Truth Socail, що Індії байдуже скільки людей в Україні гине від російської воєнної машини. На наступний день президент США сказав, що суттєво підвищить мито на індійські товари протягом 24 годин.
В повідомленні Bloomberg йдеться, що індійська сторона не очікувала таких рішень Трампа і шукає способи як зменшити економічні втрати. Уряд Нарендра Моді планує прискорити програму фінансової підтримки своїх експортерів.
Альтернатива під боком
Індія значно наростила обсяги купівлі морем російської нафти через високі знижки, які пропонували росіяни, щоб хоч якось відновити втрачені обсяги експорту до Європи.
“Чому вони купують? Бо Росія пропонує нафту з величезними знижками і це звісно створює конкурентні переваги”, – прокоментував РБК-Україна експерт з енергетичних питань Геннадій Рябцев.
Він додав, що Індії буде не складно повернути торгівлю нафтою із Росією до обсягів 2021 року, коли частка російської нафти у загальній структурі імпорту складала лише кілька відсотків. На сьогодні світовий ринок нафти – профіцитний, тобто пропозиція сировини перевищує попит і країни-видобувники активно борються за споживача, тому в Нью-Делі не буде проблеми замістити російські поставки.
Більше того, Індія географічно знаходиться поряд з одним із найбільших нафтогазових регіонів світу – це район Перської затоки з такими країнами як Саудівська Аравія, Об’єднані Арабські Емірати, Ірак тощо.
“В неї вільний вихід на ринки, відсутні обмеження по морю, взагалі немає проблем купити нафту”, – сказав аналітик консалтингової компанії “Нафторинок” Олександр Сіренко.
Екперти впевнені, що індійські заводи зможуть технологічно переналаштуватися з російських на інші сорти нафти.
“Задаються інші параметри обладнання. В іншого сорту буде інший діапазон виходу світлих і темних нафтопродуктів. Це не є проблемним питанням. Звісно, є сорти нафти, які є кращими або гіршими для переробки, але завод можна підлаштуватися на той чи інший сорт”, – додав Сіренко.
Для відмови або дуже суттєвого скорочення купівлі нафти в Росії, індійським нафтовим компаніям не потрібно багато часу, адже переважно вони не укладають довгострокових контрактів із російськими постачальниками. В основному така торгівля забезпечується строковими договорами, за якими сьогодні домовилися, а через місяць прибуває танкер.
“Вони припинять укладати контракти і все – наступного місяця чи через місяць танкери із російською нафтою будуть змушені шукати іншого споживача. Це питання декількох місяців“, – каже Геннадій Рябцев.
Поставки під чужим прапором
Якщо Індія почне скорочувати обсяги імпорту нафти із Росії, остання буде шукати нових постачальників, але навряд чи хтось зможе купити такий великий обсяг. Китай буде дотримуватися політики диверсифікації постачань і не буде значно збільшувати частку російської нафти на його ринку.
“Ніхто не захоче отримувати залежність від одного постачальника, тим більше такого ризикованого як Росія”, – вважає Рябцев.
Тому, країна-агресор буде шукати менші ринки збуту, а також спробує задіяти механізм постачання сировини через треті країни. Як повідомляло агентство Bloomberg у листопаді минулого року, за 60 кілометрів від узбережжя Малайзії в Південно-Китайському морі розташоване найбільше у світі місце зустрічі “тіньового” танкерного флоту, де нафта перевантажується із судна на судно.
Таким чином, підсанкційну нафту із одного танкера можна перевантажити на сусіднє судно і далі вже декларувати інше походження сировини. Видання опублікувало десятки знімків двох танкерів, які стоять один біля одного. Цей спосіб “відбілювання” нафти використовувався для сировини з Ірану, яка від берегів Малайзії прямувала до Китаю.
“Sheep to sheep (англ. із судна на судно – ред.) – це не досліджений маршрут постачання нафти і нафтопродуктів, коли судна вимикають навігацію і роблять перелив у морі. Це “ахіллесова п’ята” санкцій. Розслідування показують, що таке відбувається у Європі та світі загалом”, – каже Олександр Сіренко.
Але, всьому є протидія. США мають можливості для відслідковування операцій з переливу нафти у відкритому морі і руху коштів по банківським рахункам.
“Якщо б Америка за це взялася, використовуючи всі технології і фінансові інструменти (для моніторингу транзакцій між банками), щось і вдалось би. У США є весь інструментарій для цього”, – додав аналітик компанії “Нафторинок”.
Щоб зупинити морські поставки російської нафти, США вже готують пакет санкцій проти тіньовому флоту. Джерела видання Financial Times повідомляють, що Вашингтон готує такий крок на випадок, якщо Володимир Путін не захоче йти на перемир’я з Україною.
Важливість американського ринку
Вашингтон активно використовує інструмент мит тому, що розуміє значення свого ринку для інших країн світу. США – це найбагатший покупець, всі хочуть щось продавати у цю країну, а мита – піднімають вартість товару і знижують його конкурентні позиції.
США постачають товарів та послуг зовнішньому світу менше, ніж отримують з нього, що створює торговий дефіцит, який турбує адміністрацію Трампа. Економіка багатьох країн дуже залежить від збуту товарів на американський ринок, що робить їх вразливими у торгових переговорах з Вашингтоном.
Індія – не виключення. У 2024 році США продали до Індії товарів на 41,5 млрд доларів, а придбали на 87,3 млрд доларів, свідчить статистика Офісу торгового представника США. Таким чином, дефіцит США при торгівлі з Індією минулого року склав 45,8 млрд доларів.
Ситуація у торгівлі Індії з Росією – кардинально протилежна. Дані індійського посольства в Москві свідчать, що у фінансовому 2024 -2025 році (з 1 квітня 2024 року по 31 березня 2025 року) Індія продала до Росії товарів вартістю 4,9 млрд доларів, а придбала на суму 63,8 млрд доларів. Основними статтями індійського імпорту були нафта і нафтопродукти. Тобто, дефіцит Індії при торгівлі з Росії становить близько 59 млрд доларів.
“Трамп вірно говорить, що Індія лище купує у росіян нафту, а сама їм майже нічого не продає. Він бачить, що американські гроші йдуть на фінансування російської нафти”, – сказав заступник директора Асоціації енергетичних та природних ресурсів Андрій Закревський.
У випадку Індії важливо згадати, що ця країна є одним із найбільших у світі постачальників послуг із аутсорсингу для західних компаній. Тисячі жителів Індії, навіть не покидаючи власного будинку, працюють на американські та європейські компанії, готуючи різні звіти, роблячи розрахунки тощо.
Закревський переконаний, що Індія не може дозволити собі втратити американський ринок збуту таких послуг. Саме на цю чутливу сферу і буде тиснути Вашингтон.
“Трамп буде тиснути дуже сильно і він буде це робити через сферу послуг. Індія надає послуг з аутсорсингу компаніям по всьому світу на суму близько 178 млрд доларів на рік і США забирає на себе більшу частину цієї суми. Я думаю, що Трамп дотисне Моді“, – сказав експерт.
Індія – це найбільша у світі економіка, що розвивається. Перед її урядом стоїть великий виклик – забезпечити належний рівень життя для 1,5 млрд людей. Вона потребує значної кількості енергоносіїв, але крім російських, поряд є інші великі джерела сировини. З їх допомогою Індія може забезпечити зростання власної економіки, при цьому, не фінансуючи найбільшу за останні десятиліття війну в Європі.