Київське енергокільце – це система електропостачання, що забезпечує енергетичну стабільність столиці України та її околиць. Питання про те, чи вдалося Росії знищити цю інфраструктуру, залишається актуальним.

Чи дійсно ворог зруйнував так зване київське енергетичне кільце, чи можливо замінити знищені ТЕЦ децентралізованою генерацією та як підтримати життєдіяльність столиці, якщо вона втратить зв’язок з об’єднаною енергосистемою країни

Що таке “Київське енергетичне кільце”

Останніми тижнями все частіше звучить фраза “ворог зруйнував київське енергетичне кільце”. Проте це не означає, що Київ в енергетичному сенсі є острівцем, оточеним енергетичним колом. Насправді йдеться про лінії електропередач та підстанції, які оточують столицю, а також електростанції і теплоелектроцентралі, розташовані всередині умовного кола.     

“Київське енергокільце – у вузькому сенсі це мережа передачі електричної енергії напругою 330 кВ навколо Києва. У широкому сенсі, про яке зараз йдеться, це енергокільце плюс підключені основні ТЕЦ, які наразі піддаються атакам ворога, та Київська ГЕС, а також підстанції більш високої напруги, які фактично забезпечують взаємодію цього енергокільця з єдиною енергетичною системою країни, – пояснює віцепрезидент Energy Club, ексголова Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України Валерій Безус. – Немає жодних дискусій у професійних колах про те, що може бути якась альтернатива київському енергокільцю. Його необхідно відновлювати. Питання лише в підвищенні його стійкості”.

Київські ГЕС та ГАЕС у Вишгороді, фото: Wikipedia

За словами експерта, йдеться про стійкість як до природних катаклізмів, так і до воєнних загроз – ракетних та дронових атак, терактів, кібератак. 

“Що стосується військово-терористичних атак, які відбуваються, то рівень безпеки можна підвищити, але повністю його забезпечити неможливо. Адже вартість рішень, які б убезпечували енергосистему активним та пасивним захистом, тобто система ППО плюс фізичний захист, є космічною. Жодна економіка енергетики цього не витримає”, – зазначає Валерій Безус.

Директор енергетичних програм Центру Разумкова Володимир Омельченко повідомляє, що якщо говорити про енергетичне кільце як про високовольтні лінії електропередач та підстанції навколо Києва Укренерго, то вони мають пошкодження, але не знищені. Київська підстанція 750 кВ, через яку до Києва постачають електроенергію з Рівненської АЕС, також періодично піддається атакам, але її відновлюють. 

“Основне обладнання підстанцій – це трансформатори. Вони знаходяться під другим рівнем інженерного захисту. Тому, в принципі, трансформатори цілі, але інше обладнання пошкоджується, його відновлюють, і так по колу”, – пояснює Володимир Омельченко. 

Скільки електроенергії споживає столиця

За оцінками Володимира Омельченка, Київ в середньому споживає 1500 МВт електроенергії. У пікові періоди енергоспоживання столиці досягає 1700-1800 МВт – це майже потужність двох атомних енергоблоків. Тож для забезпечення енергетичної стійкості Києва необхідно розвивати децентралізовану генерацію навколо міста. 

“Це і когенерація, і сонячні станції, і електростанції на біометані, і потужний Energy Storage. У самому Києві також потрібно будувати, щоб система була більш збалансована. Необхідно, щоб Київ хоча б на 50% забезпечував себе електроенергією, тому варто збудувати близько 600-700 МВт децентралізованої генерації. Це реальні речі. Якщо активно цим зайнятись, можна впоратись за 2,5 – 3 роки”, – зазначає Володимир Омельченко. 

Отже, йдеться про те, щоб Київ міг частково забезпечувати себе електроенергією на випадок, якщо через пошкодження підстанцій не буде можливості отримати її з-за меж умовного кільця, тобто з об’єднаної енергосистеми.

фото: НЕК “Укренерго”

“Розглядати ситуацію умовно незалежного функціонування мікроенергетичної системи як сталого рішення є абсурдним. Йдеться про забезпечення функціонування на кризовий період – поки не відновлять можливості передачі електроенергії з ОЕС, – зазначає Валерій Безус. – В умовах війни, з наявністю таких засобів ураження як балістичні ракети та шахеди, ставити завдання на 100% забезпечити незалежне функціонування Києва навіть не варто намагатись. Нам потрібно визначити рівень забезпечення, щоб в умовах зими не допустити техногенної катастрофи. І від цього рівня, на мою думку, потрібно відштовхуватись, ставлячи завдання, розробляючи план Б та план В”. 

Йдеться, насамперед, про забезпечення певного рівня санітарних вимог. 

“У нас є нормативні вимоги з часів Радянського Союзу, що у житлових приміщеннях має бути не менше 20° С. Треба чесно визнати, що в кризовій ситуації регламентована температура може впасти, наприклад, до 15° С, але це має відбуватися, умовно, протягом п’яти годин. Тобто потрібно визначити мінімально допустимі умови, погодити їх з громадськістю і відповідно до цього ставити технічні завдання”, – зазначає експерт.

Чи варто відновлювати зруйновані київські ТЕЦ

Система теплопостачання Києва базується на трьох ТЕЦ – Дарницькій (ТЕЦ-4), ТЕЦ-5 та ТЕЦ-6, які генерують як теплову, так і електричну енергію. Є ще майже дві сотні дрібних котелень, однак найбільш густонаселені мікрорайони столиці залежать саме від великих ТЕЦ. Проте система, яка працювала досить ефективно у мирний час, стала ахілесовою п’ятою столиці під час війни. Росія цієї зими зосередила атаки на цих теплоелектроцентралях, і після кожного обстрілу тисячі будинків залишалися не лише без електрики, а й без тепла. Відтак, міському голові Києва Віталію Кличку закидають, що за чотири роки війни можна було розбудувати мережу локальних котелень. 

зруйнована Дарницька ТЕЦ, фото: ТОВ “Євро-Реконструкція”

Попри критику, мер наполягає, що повністю замінити систему централізованого опалення столиці (найбільшу в Європі і побудовану колись під великі ТЕЦ) на теплозабезпечення локальними джерелами тепла чи когенераційними установками неможливо.

“При цьому напрям розвитку когенерації є однозначно важливим — для додаткової генерації електроенергії для критичної інфраструктури та інших міських потреб. Тобто впроваджувати альтернативні технології потрібно паралельно з модернізацією і захистом централізованої системи теплопостачання”, – повідомив Віталій Кличко після засідання ради з енергетичної безпеки та стійкості Києва. 

“Варто подумати, чи все потрібно відновлювати. Якщо говорити про ТЕЦ, то можна починати відновлення саме з теплової частини, а не електроенергетичної. Треба дивитися, яке обладнання, можливо, залишилось у країнах, які відмовились від великих ТЕЦ, і воно у них є на складах. Наприклад, Литва надала нам достатню кількість обладнання, – зазначає Володимир Омельченко. – Можливо, до наступної зими вдасться відновити 30-40 % теплової генерації від того, що було на ТЕЦ. Але цього недостатньо і, знову ж таки, це ризиковано. Адже хто може гарантувати, що ворог наступної зими не буде обстрілювати ці ТЕЦ? Ставити життєдіяльність цілого Лівого берега (де проживає півтора мільйона людей) у залежність від кількох ТЕЦ – неправильно”. 

За його словами, поряд з відновленням пошкоджень ТЕЦ потрібно будувати мобільні модульні котельні потужністю до 10 МВт. 50-70 таких котелень можна збудувати досить швидко, і вони значно дешевші, ніж когенераційні установки, які генерують і тепло, і електрику. Також необхідно будувати газопоршневі електростанції.

Натомість Валерій Безус переконаний, що Києву варто зберегти цілісність теплоенергетичної системи міста, оскільки розподілена теплогенерація коштуватиме споживачам дорожче. Тож, скажімо, блочно-модульні котельні можуть бути лише тимчасовим джерелом теплопостачання – до завершення кризового періоду.

“ТЕЦ потрібно відновлювати. Звичайно, необхідно забезпечити можливість роботи додаткової малої розподіленої високоефективної когенерації. Щодо потужностей – можна дискутувати. На мою думку, 100-120 МВт розподіленої високоефективної малої когенерації для Києва може бути достатньо для функціонування в пріоритетному режимі. Також потрібно приблизно 200 МВт встановленої потужності блочно-модульних котелень, які можна швидко включати і швидко консервувати після закінчення кризових періодів, – зазначає Валерій Безус. І це відносно дешеве рішення для реалізації плану А, плану Б та плану В. Але в принципі модель теплозабезпечення Києва, яка функціонувала до повномасштабного вторгнення, є досить здоровою і відкриває перспективи якісної модернізації. Це спадок Радянського Союзу, але це – хороший спадок, і він далеко не в кожному місті збережений на тому рівні, як в Києві, на жаль”.