Сайт присвячений новинам України та Світу. Новини спорту. Тренди на новини туризму. Погода. Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на «d.ua»
Ці два кластери є найбільш вразливими щодо енергетичних ресурсів.
Конфлікт на Близькому Сході може суттєво змінити світову економіку. Адже наразі більшість країн, включаючи розвинені, залежать від енергетичних ресурсів. Про це зазначає Олексій Кущ, економіст і фінансовий аналітик, у своїй статті “Глобальна криза. Чому ринки у неї не вірять і що буде, коли повірять”.
На думку автора, в умовах світового енергетичного балансу, якщо Ормузька протока залишиться заблокованою на тривалий термін, хтось муситиме залишитися без нафти — або Азія, або ЄС.
“Точніше, постраждають обидва кластери, оскільки конкуренція за енергетичні ресурси призведе до динамічної цінової рівноваги на вищому рівні (понад 100 доларів за барель у разі затягування конфлікту)”, – підкреслює він.
Конкуренти за ресурси
Схожі публікації
На сьогодні у світі існують чотири глобальні кластери розвитку:
- американський, що охоплює США, а також Британію, Канаду та Мексику;
- європейський, тобто ЄС;
- азіатський, до якого входять Китай, Японія, Індія, Корея та Індонезія;
- латиноамериканський, базований на Бразилії, Аргентині та Чилі.
“На сьогодні лише американський мегакластер є профіцитним у контексті загального енергетичного балансу, тоді як європейський та азіатський — глибоко дефіцитні”, — зазначає автор.
Якщо розглянути структуру світового енергетичного балансу, то наразі кластером з найбільшим перевищенням споживання над видобутком енергоресурсів є Азія — 1800–1900 Mtoe (умовні мегатонни нафтового еквівалента). На другому місці — Європа (800–900 Mtoe). Загалом ці два мегакластери потребують імпорту до 3000 Mtoe.
Де шукати ресурси?
Сподівання на Тихоокеанський регіон, Африку та Латинську Америку майже відсутні. На ці регіони припадають вільні обсяги по 300 Mtoe (Тихоокеанський регіон, переважно Австралія; Африка) і до 50 Mtoe — на Латинську Америку. Серед основних постачальників провідне місце займає Близький Схід — понад 1100 Mtoe та країни СНД — до 800 Mtoe (в основному йдеться про РФ і Казахстан).
Євросоюз відмовляється від доступу до енергоресурсів РФ (через санкції та позицію ЄС щодо агресії РФ проти України). Проте наразі ЄС через війну також втрачає доступ до ресурсів Близького Сходу. Таким чином, Європа втрачає світові джерела енергії обсягом до 2000 Mtoe. Потенціал Північної Америки (300–350 Mtoe) лише частково компенсує цю проблему, але не вирішує її (внесок Канади — 250 Mtoe та США — до 100 Mtoe).
Фактор Ірану — це дефіцит до 80 Mtoe. Ключовим внутрішнім енергетичним базисом Європи на сьогодні є Норвегія — 180 Mtoe. Чисто теоретично до Європи можна перенаправити всі вільні ресурси Австралії, Канади, США, Алжиру та Нігерії. У сукупності це сформує пропозицію на рівні приблизно 800–900 Mtoe.
Ці обсяги можуть закрити потреби Європи, але водночас оголять дефіцит в Азії, на ринки якої постачають свої енергоресурси Канада, Австралія та частково США. А також перенаправляють поставки РФ.
“І це ми не враховуємо перекосів у структурі внутрішніх показників енергетичного балансу, коли забезпеченість нафтою супроводжуватиметься дефіцитом вугілля, урану чи природного газу. Примітно, що і Європа, і Китай мають майже однаковий рівень дефіциту — трохи більше 800 Mtoe. Звісно, Китай претендуватиме на профіцит енергії з РФ на рівні 680–700 Mtoe”, — зазначає автор.
З іншими статтями можна ознайомитися за посиланням.