Омельченко: Україні слід вести переговори не щодо територій, а щодо зупинки вогню.

Чи відчув хтось позитив від “мирних” переговорів, які тривають вже рік за ініціативи Дональда Трампа?

Протягом року “мирного” процесу, коли електроенергія відключається на 20-22 години на добу, це вже стало звичним явищем, а також повністю зруйновані ТЕС та ТЕЦ, серйозно постраждала інфраструктура постачання та розподілу. 

Ще 1-2 роки таких “мирних” переговорів, і про те, що колись в Україні існувала енергетична та інша інфраструктура, доведеться забути. 

Для мене викликають сумніви аргументи, що Україна змушена вести такі переговори, щоб уникнути звинувачень у своїй агресії проти Росії, і що вона повинна постійно дякувати Дональду Трампу, інакше він не надасть зброю. Нібито зараз він її надає, а не продає, та ще через партнерів із значною націнкою, хоча й у незначних обсягах. 

Я маю великі сумніви, що в рамках переговорів, коли так званий посередник маніпулює трильйонами доларів з ворогом за нашою спиною, РФ погодиться на якісь компроміси, а не продовжить знищувати нашу енергосистему. 

Отже, не претендую на істину, і, можливо, я помиляюся, але здається, єдине, про що Україна повинна домовлятися зараз, — це не про свої території, а про припинення вогню без жодних умов на землі, у повітрі та на морі, тобто про ceasefire, а вже потім про стабільний мир. Натомість у нинішньому форматі діалогу ми ризикуємо залишитися без інфраструктури, миру, територій і виглядати, як унтерофіцерська вдова.

Чи не настав час відправити нашого чудового посередника за крейсером Москва в контексті поточного “мирного” процесу та припинити гратися у мир під час масового терору цивільних, вийти з цієї палати номер шість, запропонувавши йому єдиний можливий формат домовленостей на цьому етапі – “ceasefire?”.

Джерело

Про автора. Володимир Омельченко, директор енергетичних програм Центру Разумкова

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.