Сайчук: Путін буде змушений перейти до економічної моделі, подібної до сталінської.

Не хочу наврочити, але, здається, Росія наближається до етапу, який їхній забальзамований лідер Лєнін колись описував як "верхи не можуть, а низи не хочуть"

Це момент кризи, коли еліта втрачає здатність управляти, а суспільство не готове терпіти. 

Чому це відбувається? 

Це звучить парадоксально після цитати найвідомішого комуніста всіх часів. Але коротка відповідь — через капіталізм. 

Найджел Гулд-Девіс з Національного інституту стратегічних досліджень, колишній посол Великої Британії в Білорусі, слушно зазначає, що війна з Україною є першою великою війною в історії Росії, яка ведеться без загальної мобілізації економіки та населення. 

Іншими словами, в Росії все ще функціонує, хоч і не зовсім вільна та корумпована, але ринкова економіка. Це означає, що всі ресурси в цій війні мають ринкову вартість. Саме тут полягає суттєва відмінність нинішньої ситуації для економіки Росії в порівнянні, наприклад, з Другою світовою війною. Тоді витрати на солдатів — тобто “гарматне м’ясо” для “м’ясних” атак (а росіяни інакше не ведуть війну) становили приблизно 5% від загальних воєнних витрат СРСР у 1941-45 роках. Російські танки Т-34 і літаки Іл-2 стали символами наймасовіших і найдешевших засобів знищення того часу. 

Але ще дешевшим і масовішим засобом знищення (а також ґвалтування і мародерства) був російський солдат. “Баби єщьо нарожают“, – цю фразу приписують маршалу Жукову. Але до нього те саме говорив віцеадмірал царського флоту князь Ухтомський — після катастрофічної поразки від японців під Порт-Артуром. Тоді втратили до 70 тисяч вбитими і полоненими. “Єщьо нарожают“, – відмахнувся князь.

Але часи змінилися, жінки не народжують. Незважаючи на всі заклики Путіна, державні програми для матерів-героїнь і пропаганду раннього материнства серед старшокласниць. Дані з минулого року засекретили, але орієнтовно за індексом народжуваності росіяни цього року опинилися десь на 170 місці у світі. 

Отже, людський ресурс в армії Путіна за умов збереження ринкової економіки став надзвичайно дорогим.

Економісти оцінюють, що витрати на особовий склад — в цілому — займають 40% воєнного бюджету Росії. Це включає разові виплати контрактникам і так звані “гробові” – між якими, як правило, дуже короткий проміжок часу. А також витрати на спорядження, екіпірування, навчання, провіант, можливо, зарплату.  

Поки що цей механізм, за влучним висловом Владіслава Інозємцєва, путінської “смертономіки” працює, жорна війни перемелюють нафтодолари та декласованих мешканців бідних регіонів. Проте, як тільки втрати Росії на фронті перевищать мобілізаційні можливості — все почне руйнуватися. 

Гулд-Дейвіс вважає, що в Путіна не буде іншого виходу, окрім як спробувати перейти до сталінської моделі: ліквідувати ринкову економіку, націоналізувати підприємства, оголосити загальну мобілізацію, закрити кордони. І Путін, безсумнівно, хотів би піти цим шляхом. Проте бажати і мати можливість — це не одне й те саме.

Спеціально для Еспресо

Про автора. Андрій Сайчук, журналіст, телеведучий

Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.