Ми, здається, занадто зосередилися на аналізі висловлювань Трампа і фактично втратили з поля зору те, що відбувається у нас під носом
Активізація російського сценарію щодо розколу ЄС триває — і, що найгірше, досить успішно. Це відбувається системно і поступово. І я б зазначив, що це робиться без особливих публічних заяв, якщо не враховувати елемент угорських виборів. Ця какофонія абсурду вже виходить за межі розумного.
Не можу стверджувати, що в Європі всі мають однакові погляди, підлаштовуючись під обставини. Є винятки. Євродепутат з Латвії Ріхардс Колс, реагуючи на допис голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляйєн про відновлення нафтопроводу “Дружба”, зазначає: “Пік абсурду ЄС. Ми готуємося ремонтувати трубопровід, який сама Росія підірвала — щоб відновити постачання російської нафти, від якої ми нібито відмовляємося — для Угорщини, яка блокує €90 млрд допомоги Україні, яку ми фінансуємо… без Угорщини.
Якщо це не буде оплачено з заморожених російських активів — як це має бути і морально, і юридично — це вже за межами здорового глузду.
Ми субсидуємо агресора замість того, щоб змусити його платити за власні руйнування. Це клінічний мазохізм — співучасть у власному економічному самогубстві та задушенні України“.
Україна прийняла пропозицію ЄС про допомогу у відновленні нафтопроводу “Дружба”
Тут, в принципі, нічого додати. Це справді виглядає як повне божевілля. Європа хоче фінансувати ремонт “Дружби”, яку знищив агресор (який гарний символізм у назві!), щоб знову купувати в Росії ресурс, від якого на словах сама ж відмовляється. І робить це так “делікатно”, щоб, не дай Боже, не образити тих, хто паралельно блокує допомогу Україні.
Найгірше в цій ситуації те, що Росії навіть не потрібно особливо напружуватись. Досить просто трохи підсвітити ці суперечності медійно, розігнати через соцмережі — і далі вже механізм європейських рішень почне працювати всупереч елементарній логіці. Проти самої ж Європи.
Ми це вже неодноразово проходили. Але граблі вже лежать на землі. А європейська нога от-от на них наступить.
Джерело
Про автора. Віктор Шлінчак, голова правління Інституту світової політики
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.