Ця зима підтвердила, що наявна «система захисту» української енергетики має суттєві недоліки, а сама інфраструктура в її теперішньому вигляді не готова до функціонування в умовах війни. Отже, просте «заміна прокладки» не вирішить проблему, необхідно змінити всю систему та адаптувати її так, щоб вона не зазнавала руйнувань від кожного сильного удару. Важливо також перестати перекладати відповідальність за ці зміни на осіб, які не несуть за це глобальної відповідальності, зазначає у статті «Як збудувати стійку енергосистему України, або Вибір між мега- та мініпроєктами» директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко.
Нещодавно міністр енергетики Денис Шмигаль повідомив, що президент Володимир Зеленський «поставив завдання місцевій владі підготувати плани захисту енергетичної інфраструктури до наступного опалювального сезону». Проте, зауважує експерт, тут виникає юридична колізія – президент може ставити завдання лише місцевій виконавчій владі, тобто головам ОВА/РВА, тоді як міські голови є частиною місцевого самоврядування і не підпорядковуються президенту.
Ще один важливий аспект – «плани захисту енергетичної інфраструктури» — це не єдина компетенція і не один документ. Вони охоплюють військові ризики, за які відповідають військові та військові адміністрації. Є також питання, що стосуються стійкості міста – резерви, теплопостачання, генератори, мережі, укриття критичних об’єктів, паливні запаси, логістика ремонту — і це вже зона відповідальності місцевої влади.
«Отже, мер може і повинен виконувати багато завдань — але називати все це одним терміном «захист» і перекладати відповідальність в один бік — це зручна спрощена картина, яка потім слугує як алібі», – зазначає Сергієнко.
Третій момент – так звані «плани захисту» для міст і областей мають бути подані до 1 вересня, але для їх реалізації перед початком опалювального сезону залишиться критично мало часу.
«Чому тут важливо чітко розставити акценти? Тому що при будь-яких невдачах центральна влада часто починає шукати винних «на місцях», – підкреслює експерт і згадує про ситуацію в Києві, де президент та уряд активно звинувачують мерію у бездіяльності, заявляючи про зусилля для вирішення проблеми, тоді як мер прямо говорить про критичні ушкодження та неможливість їх усунення в короткі терміни.
Сергієнко додає, що з огляду на поточну ситуацію, держава виявилась неготовою до загроз, які спіткали нас цієї зими, а витрати на «захист» у багатьох випадках не принесли очікуваного результату. І тепер під гучні заяви активно намагаються латати дірки. Але питання підготовки до наступної зими стало ще складнішим.
«Про які «плани захисту» може йти мова, коли частина ключових об’єктів вже серйозно пошкоджена або виведена з нормального режиму? … Очевидно й інше: відновлені об’єкти можуть бути уражені вдруге, втретє і знову. Саме тому логічно говорити не про «плани захисту» в старій конфігурації, а про нову стратегію енергетики в умовах війни. Причому окремо — для генерації/передачі/розподілу електроенергії, і окремо — для теплопостачання міст», – підкреслює експерт.
Отже, план — це перелік завдань до визначеного терміну, тоді як стратегія — це визначення цілей і принципів: куди рухатися, що є пріоритетом, що прийнятно, а що ні. І тут є принципова відмінність у підходах.
Україні, за його словами, необхідно визначити дві моделі:
- якою має бути система генерації/передачі/розподілу електроенергії, щоб бути найбільш стійкою у воєнний час;
- якою має бути система теплопостачання міст, особливо великих.
«Хто має це реалізувати? Очевидно, що не один чиновник «у кабінеті». Стратегію мають розробити фахівці – енергетики, інженери, економісти, представники безпекового сектору, а держава — затвердити, забезпечити ресурси, ухвалити нормативну базу і виконати. І не в стилі «дати доручення до 1 вересня», а в стилі «взяти на себе відповідальність», – наголосив Сергієнко.