Сайт присвячений новинам України та Світу. Новини спорту. Тренди на новини туризму. Погода. Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на «d.ua»
Класичний парадокс, який наразі проявляється на Близькому Сході в повному обсязі
Після відкриття Ормузької протоки розгорнулася дискусія про те, хто насправді здобув перемогу в цій ситуації: США з Ізраїлем чи Іран?
Деякі експерти стверджують, що Іран витримав натиск і зберіг політичний контроль над країною. Інші ж наполягають на тому, що стратегічну перевагу здобули США та їхні союзники.
Щоб дати відповідь на це питання, необхідно розділити ситуацію на два рівні аналізу, не змішуючи їх.
Схожі публікації
Якщо розглядати поле бою, Іран дійсно не зазнав краху системи управління і не втратив контроль над територією. Режим зберіг свою керованість, армія не розпалася, а ключові елементи оборони залишилися функціональними. Частина військової інфраструктури була пошкоджена, але не знищена повністю, що дало змогу продовжувати опір і уникнути швидкого сценарію поразки.
Проте зовсім інша картина відкривається, якщо перейти до довгострокових економічних і соціальних наслідків.
За відкритими оцінками, втрати Ірану становлять близько 270 мільярдів доларів. При цьому близько 12 відсотків видобутку газу було виведено з ладу після ударів по ключових родовищах. Також приблизно від двадцяти до тридцяти відсотків нафтопереробних потужностей зазнали пошкоджень або тимчасово зупинилися.
Окремі оцінки вказують на втрату до 50 мільярдів доларів через зниження експорту нафти. Ці цифри матимуть безпосередні наслідки для стійкості держави вже в найближчі місяці. Економіка Ірану сильно залежить від енергетичного сектору, а її деградація означає скорочення бюджетних доходів.
Додатково варто звернути увагу на ефект ланцюгової реакції в промисловості, який не завжди видно одразу після ударів. Пошкодження газовидобутку та електроенергетики автоматично впливають на всю нафтохімію, виробництво добрив і полімерів, а також на металургію.
Це призводить не лише до падіння експорту, але й до внутрішнього дефіциту базових матеріалів для економіки. У короткостроковій перспективі це викликає зростання цін, зупинку підприємств і втрату робочих місць навіть у тих сферах, де не було прямих ударів.
Окремий ризик пов’язаний з фінансовою і логістичною ізоляцією. Раніше Іран частково компенсував санкційний тиск через співпрацю з країнами регіону, які допомагали обходити обмеження та підтримувати економічні зв’язки. Перш за все з Об’єднаними Арабськими Еміратами і Оманом.
Після прямого військового протистояння з країнами Затоки цей канал підтримки значно звужується. Це означає ще більшу ізоляцію і додатковий тиск на внутрішню економіку. А отже, ускладнений доступ до технологій, комплектуючих і навіть базових товарів, що критично важливо для відновлення промисловості після ударів.
У підсумку формується ситуація, коли економіка починає втрачати не лише обсяги, але й структурну стійкість. Навіть якщо частину інфраструктури відновлять, система працюватиме повільніше, дорожче і з більшими ризиками збоїв.
Саме це створює довгостроковий ефект виснаження, який значно важливіший за прямі руйнування і визначає стратегічний результат цієї війни.
Це вплине на можливість фінансувати армію, виплачувати зарплати та підтримувати базові соціальні функції. Відновлення інфраструктури вимагатиме десятків мільярдів доларів, яких у країни обмежена кількість.
У результаті виникає ситуація, коли короткострокова стійкість не перетворюється на стратегічну перемогу. Іран зміг уникнути швидкої поразки на полі бою, але зазнав системних втрат, які вплинуть на нього протягом років. Саме тому у ширшому контексті виграють США та їх союзники, які досягли ефекту через виснаження ресурсної бази противника.
Виграти битву і програти війну — це точний опис того, що наразі відбувається з Іраном.
Джерело
Про автора. Віктор Таран, український політтехнолог, публіцист, громадський діяч, офіцер ЗСУ
Редакція не завжди поділяє думки, висловлені авторами блогів.