Які послуги гарантовані державою маломобільним особам, та чому до 90% з них не отримують допомогу вдома
Про це в ефірі Громадського радіо повідомила Наталія Ольберт-Сінько, керівна партнерка агенції One Health.
Згідно з даними дослідження “Всетурботи”, 61,5% осіб, які отримують соціальну послугу з догляду вдома, не мали візитів лікаря або медсестри на дому. Лише 3,5% людей потрапляють у систему догляду через сімейного лікаря. На які послуги можуть розраховувати маломобільні особи в Україні?
Як зазначила Наталія Ольберт-Сінько, насправді кожна людина в Україні має право на ті ж самі послуги.
“Якщо ми говоримо про первинну медичну допомогу, то особи, які мають підписані декларації з сімейними лікарями, можуть розраховувати на первинну медичну допомогу та подальші послуги. У цьому дослідженні, яке ми провели в шести областях України, є важливий момент. Насправді, маломобільні особи, відповідно до пакетів Національної служби здоров’я України, мають право на допомогу, і сімейні лікарі, а також медсестри можуть і повинні виїжджати додому до тих, хто не може відвідати поліклініку чи амбулаторію. Отже, вони мають право на всі послуги. Чи отримують вони їх, це вже інше питання.
Це залежить від можливостей кожної первинної ланки, кожної поліклініки в громадах. Адже потрібен транспорт, а також час для того, щоб сімейні лікарі чи медсестри могли виїхати до своїх пацієнтів. Ми знаємо випадки, коли це відбувається, і випадки, коли цього не відбувається.
До речі, в дослідженні зазначається, що чим більший населений пункт, тим краща взаємодія з медичною системою, а в менших населених пунктах, наприклад, у селах, ситуація з доступом до медичної допомоги є гіршою, що зрозуміло, оскільки транспорту може не бути. Ми не можемо стверджувати, чи є він, чи немає.
Пацієнтів може бути багато, а часу обмаль. Тому іноді сімейні лікарі чи медсестри можуть не встигати доїхати. Але люди мають право, мають право взаємодіяти, мають право навіть не просити, а вимагати, щоб до них приїжджали сімейні лікарі та медсестри.
Тут також є важливий момент, адже ви розумієте, що зараз навантаження на медичну систему велике, особливо на первинну медичну допомогу. Тому наше завдання полягає не в тому, щоб звинувачувати когось у поганій роботі, а, можливо, запропонувати нові рішення. Одне з них — це розвиток нового напрямку, як медсестра з догляду вдома, що працює в усьому світі.
Тобто не коли медсестра, яка працює на первинній ланці, отримує додаткові обов’язки. А є окремі медсестри, які спеціально навчаються і можуть надавати таку допомогу людям, які її потребують. А для цього потрібен транспорт та інфраструктура, яку також необхідно розвивати в нашій країні…”.
Також, за словами експертки, важливим є наявність транспорту для доставки персоналу у віддалені райони. Вона навела приклади, коли в селі, де проживає людина, просто може не вистачати фахівців, лікарів не лише для маломобільних осіб, а взагалі немає, наприклад, медичного закладу.
Що робити в такій ситуації?
“Усе дуже сильно залежить від громади до громади. Ви знаєте, що в нас децентралізація. Якщо говорити про соціальну послугу “Догляд вдома”, вона фінансується з бюджетів громад. Чому я зараз акцентую на соціальній послузі і цій координації, яка є надзвичайно важливою? Тому що ми знаємо, що в багатьох громадах України існує послуга соціального таксі. Що таке соціальне таксі? Це обладнані автомобілі або автобуси, які мають надавати таку допомогу. Якщо, наприклад, маломобільній людині потрібно дістатися до медичного закладу або до інших установ, така послуга може бути надана. Але насправді існує безліч обмежень на цю послугу. Люди про неї часто не знають. Тому дуже важливо дізнатися, чи є в громаді така послуга соціального таксі.
Якщо її немає, то потрібно вимагати, щоб вона була реалізована, щоб був такий транспорт. І тоді можна за викликом отримати можливість доїхати до медичного закладу. Як це відбувається насправді? Рідні, знайомі, сусіди. Якщо в селі є транспорт, то люди добираються. Якщо немає, то не добираються. Нам потрібно це змінювати. Щоб це було системно і мінімально. І цей пакет допомоги мав бути наданий незалежно від можливостей особи.”
Наталія Ольберт-Сінько зазначає, що дійсно існує складна бюрократична ситуація в нашій країні, але підкреслює, що за будь-якою інформацією щодо подібних послуг слід звертатися до Центру надання соціальних послуг у своїй громаді або в ЦНАП.
Які системні рішення необхідно впровадити для покращення надання послуг маломобільним пацієнтам?
“По-перше, надзвичайно важливо, у нас є медичні та соціальні послуги. І вони зовсім не працюють разом на сьогоднішній день, хоча мають працювати спільно.
Тобто, сімейні лікарі та соціальні працівники в тій чи іншій громаді мають розуміти, які люди є в громаді, які потреби у них є, як вони можуть координувати свої зусилля, щоб жодна особа не залишалася без допомоги. Адже дуже часто ця особа може не потребувати постійної медичної допомоги, але потребувати певної соціальної підтримки. Це перше — координація.
Другий важливий момент — незалежно від фінансового стану громади, у державі має бути забезпечений мінімальний набір послуг, які повинні отримувати маломобільні особи. Це важливо, оскільки в нас є спроможні та неспроможні громади, і від цього залежить, на що можуть розраховувати люди.
Третій аспект, на мою думку, дуже важливий — це спростити, усунути численні бар’єри, які заважають людям отримувати допомогу. Має бути координатор на рівні громади, має бути визначена особа, чи це медсестра з догляду вдома, чи інша особа в громаді, яка координує і знає цих людей, і може допомогти їм отримувати необхідні послуги”.