Конфлікт на Балканах – Вучич перервав спілкування з сусідніми країнами.

Автор Володимир Цибульник Тимчасовий повірений у справах України в БіГ (березень-липень 2018 р)

Вперше за 13 років після першого саміту чергове засідання в рамках процесу Брдо-Бріоні було відкладено на невизначений термін. Ці зустрічі на високому рівні сприяли вирішенню багатьох складних питань співіснування в такому непростому та суперечливому регіоні, як Західні Балкани, який ще не оговтався після війн 90-х років минулого століття. Чому ж саміт було відкладено?

Нагадаю, що процес Брдо-Бріоні був ініційований у 2010 році Словенією та Хорватією. Цей майданчик створив можливість для відкритого обміну думками, зміцнення довіри та вирішення складних проблем для лідерів країн регіону. Згодом важливе місце на щорічних зустрічах було відведено питанням євроінтеграції та регіональної стабільності. Сербія, долаючи свої внутрішні бар’єри, змушена була погодитися на участь у засіданнях і представників Косова, що стало одним із основних досягнень процесу Брдо-Бріоні. Важливо також, що ця ініціатива об’єднувала саме лідерів регіону, без втручання Брюсселя чи Вашингтона. Часто й без їхніх представників, у дусі сусідства.

У цьому контексті президент Хорватії Зоран Міланович висловив своє небажання бачити на форумі президента Сербії Александара Вучича через його «висловлювання, що підривають мир і стабільність» регіону. А риторика сербського президента «суперечить» цілям процесу Брдо-Бріоні. В таких умовах Хорватія та Словенія вирішили тимчасово відкласти захід і знайти прийнятне для всіх учасників місце.

Що ж такого сказав сербський президент? Риторика Вучича стала більш провокаційною й агресивною, він систематично формує образ ворога з Хорватії, висуває різні звинувачення та маніпулює фактами.

Вучич звинуватив офіційний Загреб у підготовці агресії проти Сербії. На його думку, це підтверджує підписання оборонної угоди між Албанією, Косовом і Хорватією. Однак це лише Декларація про співробітництво в галузі оборони, а не обов’язковий до виконання документ, з досить обмеженими завданнями саме в сфері оборони. При цьому Вучич, ймовірно, «забув» про угоду між Угорщиною та Сербією про стратегічне співробітництво в обороні, укладену в 2023 році, з планами, що продовжуються щороку.

Звинувачуючи Хорватію в розв’язанні гонки озброєнь і введенні військової повинності, Вучич «не помічає» розширення кола постачальників і обсягів озброєнь до Сербії — з Франції, Німеччини, Туреччини, Китаю та Росії, що поступово випадає з цього переліку. А військова повинність повернулася до Сербії практично одночасно з хорватською.

Студентські протести, що розпочалися після трагедії в Новому Саді й тривають досі, породили міф про втручання хорватських спецслужб у їх організацію, підтримку та фінансування. Проте жодних доказів цього не було надано. Як і нібито підготовки «кольорової революції» в Сербії.

І нарешті, перш ніж Міланович оголосив про перенесення строків саміту, провладні ЗМІ Сербії поширили інформацію про «втручання іноземних держав у виборчий процес», маючи на увазі вибори в 10 општинах, які щойно завершилися. Як доказ наводили дивний «факт» — «різке збільшення кількості автомобілів із хорватськими номерами» в містечках, де проходили вибори. Проте, з огляду на результати виборів, виходить, що їхні пасажири принесли перемогу саме правлячій Сербській прогресивній партії (СПП).

І тоді пролунала заява Мілановича: досить! Саміт відкладається, оскільки немає умов для приїзду Вучича. На що Вучич відповів, мовляв, ну, й не треба, підтримую рішення президента Мілановича, «мені там не місце».

Чому ж риторика Вучича стала такою агресивною й провокаційною? Причин чимало, згадаємо найважливіші.

Перша з них полягає в тому, що чинний режим поступово втрачає контроль над ситуацією в країні:

— майже півтора року не вщухають студентські протести, переростаючи у структуровану партію, яка на майбутніх парламентських виборах може змінити політичну сцену Сербії;

— не вдається остаточно вирішити питання щодо постачання нафти. Росія перейшла на тримісячні контракти, США не до кінця схвалили купівлю «Нафтової індустрії Сербії» угорським МОLом, а Хорватії відмовили в купівлі акцій НІСа (хоча вона є постачальником нафти на це підприємство). Як наслідок — наростання кризових явищ в економіці та погіршення рівня життя населення;

— навіть армія (улюблена «іграшка» президента) почала відмовлятися від участі в політичних провокаціях. Як це було нещодавно, коли спецслужби виявили вибухівку неподалік від газопроводу «Турецький потік», яким до Угорщини надходить газ. Представник військової контррозвідки заявив, що вони не бачать жодного «українського сліду», про що вже поспішив заявити очільник МЗС Угорщини (в організації цієї вистави явно відчувається російський дух). Такі заяви від сербських спецслужб раніше не звучали;

— у Вучича закінчується президентський мандат, і СПП вже вирішила, що він має очолити уряд, зберігши владу. Треба лише виграти парламентські вибори, що є досить проблематичним — партію в Скупштині можуть «посунути» опозиційні партії та студентська, що нині формується.

Друга причина: Сербія, яка веде боротьбу з Хорватією за регіональне лідерство, починає потопати в самоізоляції. Практично з усіма сусідами, за винятком Угорщини, офіційний Белград має проблеми. А в Боснії і Герцеговині він воює із Загребом, який не проти створення третього, хорватського ентитету, що «відщипне» частину від Республіки Сербської, сербське населення якої Вучич клянеться захищати.

Третя причина. Вучич використовує багаторічний досвід Путіна й Орбана для збереження своєї влади. «Старші товариші» на тлі погіршення політичної та економічної ситуації у власних країнах шукають зовнішнього ворога, щоби відволікти увагу населення від реальних проблем. Особливо напередодні виборів. От і обрав сербський президент своїм ворогом Хорватію.

Зрештою, четверта причина. Імовірно, Вучич трохи заплутався, з ким він і на кого йому орієнтуватися — на Євросоюз, Китай, Росію, США? Йому потрібні всі вони, й питання лише в тому, щоб і далі зберігати стабільні відносини з кожним із «четвірки», не відштовхуючи й нічого не обіцяючи. Й організувавши нову кризу, сербський президент ухилився від відповідей на непрості запитання, отримавши час для пошуку рішення. А реакція зазначених країн на його промови дасть йому розуміння того, кого ж обрати пріоритетним партнером.

У цьому контексті Хорватія — «ідеальна ціль»: історична недовіра й конфлікти, політичне та вже військове протистояння, яке підтримують і підживлюють церкви, діячі культури й науки, провокаційна риторика політиків.

Войовничий дискурс ще більше загострило сербське МЗС, яке після рішення перенести саміт видало рекомендацію своїм громадянам не відвідувати Хорватію без «крайньої потреби» через «несприятливі безпекові умови».

У всій цій ситуації програв не тільки й не стільки сам процес Брдо-Бріоні, скільки весь регіон, його стабільність, співробітництво та процес євроінтеграції держав Західних Балкан.

Однак усе ж постає питання: а може, не варто було хорватському президенту зачиняти двері перед Вучичем, можливо, Міланович помилився, зупинивши процес? Адже краще говорити, ніж мовчати, шукати кращі рішення та відносини в ім’я благополуччя своїх громадян. А для цього потрібно зустрічатися. Саме для цього й було започатковано процес Брдо-Бріоні.

Сторони продемонстрували, до чого може призвести войовнича, часом образлива риторика лідерів країн, яка руйнує платформу співробітництва та конструктивного діалогу західнобалканського регіону, а натомість пропонує повернення до минулого та протистояння. Наразі вербального.