Підозри щодо Єрмака та записи Міндича – які дії має вжити суспільство для боротьби з корупцією в оточенні Зеленського.

Автор Інна Ведернікова Редактор відділу внутрішньої політики D.UA

Існує три групи людей. Перша — це ті, хто колись приєднався до політичної секти Зеленського і вже ніколи її не залишить. Навіть після перегляду вчора опублікованих НАБУ та САП фотографій розкішного «мікса», дизайн якого затверджував колишній голова ОПУ Єрмак, облаштовуючись у кооперативі «Династія». Коли матеріал вже був майже готовий до публікації, Єрмак отримав офіційну підозру. Отже, троє «інвесторів» маєтків по 1000 квадратів кожен — Чернишов, Міндіч та Єрмак — які вклали у своє майбутнє житло понад 9 мільйонів доларів, як підозрює НАБУ, вкрадених у держави коштів — вже з підозрами, четвертий — за Конституцією і законом під час президентської каденції недоторканний.

Люди з критичним мисленням і відео з підозрою Єрмаку, а також нова серія «записів Міндіча», опублікована два тижні тому, не принесли нічого нового — лише підтвердили їхні підозри щодо убозтва персонажів, які обгризають кістки схудлої під час війни країни. І, нарешті, ті, хто не замислювався над тим, що відбувається в країні. Незважаючи на мовчання телемарафону та більшості підгодованих владою каналів-мільйонників у Telegram, сарафанне радіо та YouTube поширюють нові знання, запилюючи цю аудиторію скепсисом або жахом від пріоритетів найближчих людей в оточенні президента. Поки суспільство воювало, донатило, ховало своїх, підтримувало армію, виготовляло дрони, тримало енергетику, закривало провали держави волонтерами та самоорганізацією — влада вибудовувала власну паралельну систему.

Проте для всіх — і компетентних, і новачків — нині головним є одне питання: що нам робити з цими знаннями?

Після прочитання та прослуховування розшифровок (а це офіційні матеріали слідства, прийняті Вищим антикорупційним судом), будь-яка нормальна людина відчуває себе так, ніби вона пацієнт, у якого нудота й метеоризм, але всі виходи зашито. Допомогти може лише очищення організму країни від токсичної влади. Але щоб змінити владу, потрібні вибори. Щоб провести вибори, необхідно закінчити війну. А строк завершення війни залежить від Путіна й частково від Зеленського (обмін Донбасу на мир, з чим, згідно з соціологією, досі не згодна більшість українців).

Майдан нині — не вихід. У ситуації війни на виснаження він може добити країну. Хунта — також не вихід: від нас відвернуться всі союзники й перестануть надавати фінансову допомогу, з яких 50 копійок у кожній нашій гривні. Лише вибори. Отже, ми досі в глухому куті.

«Хірургічне відділення» (позначення офісу президента на записах) само себе не оперуватиме — коригувати систему державного управління нема кому. Це реальність. Але Зеленський залишається верховним головнокомандувачем — і від нього, як і раніше, залежать і результат війни, і переговори, і довіра Заходу. Тому дай Боже нам усім, здоровим силам у системі держуправління, а головне — армії та президенту змінити ситуацію на полі бою. А потім не забути зробити дві речі: оцінити всіх по заслузі й дати можливість нашому організму перетворити всі ці знання на гумус пам’яті. Й застосувати його, щоб подібне більше ніколи не повторилося.

Щоб обрана українським народом влада більше ніколи не змогла вибудувати паралельну державу, де парламент куплено, уряд зібрано на розпродажі, а в ціні лише свої «Династії», свої люди та свої інтереси.

Однак для цього нам потрібно запам’ятати кілька важливих речей. Як заповіді.

Перше. Не має значення, хто злив, головне, що це — правда

 Немає сенсу розбиратися в тому, хто злив «записи Міндіча» медіа й політикам із іміджем розслідувачів. «НАБУ за вказівкою американців, щоб ослабити Зеленського», чи «Міндіч, образившись, що старші товариші відібрали Fire Point». Чи це зробили адвокати Галущенка, бо лише він один із усієї компанії виявився терпилою й сидить у СІЗО. Можна запідозрити й росіян: не лише Галущенко був правою рукою Деркача під час його правління в «Енергоатомі», а й практично весь патронатний персонал бек-офісу Міндіча складався з людей, пов’язаних із Деркачем.

На Банковій розглядають версію «Творець проти Творіння», згідно з якою і за «Мідасом», і за новою партією записів стоять Коломойський і Боголюбов, що примкнув до нього. Під час допитів Коломойського в НАБУ у справі Приватбанку він консультував детективів щодо багатьох тем. Ігор Валерійович уміє подавати й гарячі, й холодні страви.

Версій може бути безліч. Але відповідь на запитання «хто злив правду?» має значення тільки для президента Зеленського. Санкції проти екскерівника ОПУ Андрія Богдана (він же — колишній адвокат Коломойського) і нова справа СБУ проти Коломойського побічно показують, у якому напрямі мислить президент.

Адже ці записи занурили нас усередину системи, що управляє державою, включно з парламентом і урядом. З її не казковим, а цілком реальним Карлсоном (він же — Міндіч), який у нашому випадку живе на даху системи державного управління і якому Малюк дозволив їсти чуже варення.

Фігурант розслідування НАБУ, друг президента Тимур Міндич та журналіст УП Михайло Ткач в Ізраїлі, грудень 2025 рокуУП. Розслідування / Українська правда / Youtube

Саме тому після публікації записів основний скандал зчинився навколо того, хто і як їх поширював, а це відвертає увагу від їхнього змісту.

Показовим стало засідання парламентської ТСК під керівництвом Олексія Гончаренка. Експрокурор САП Станіслав Броневицький, який веде кампанію проти НАБУ та САП і першим опублікував частину розшифровок через близький до влади Telegram-канал, заявив, що правоохоронці не мають зливати інформацію журналістам, активістам і народним депутатам. На це Гончаренко, який також опублікував матеріали без уточнення джерела, запитав: «А хто тоді злив їх вам?». «Джерела в правоохоронних органах», — відповів Броневицький.

Ця сцена важлива не сама собою. Вона показує, як швидко стираються межі між політиками, слідством, блогерством, парламентським контролем та інформаційними війнами. Коли глави ТСК одночасно стають учасниками медійного хайпу навколо матеріалів, які комісія має досліджувати, — це все-таки вже не парламентський контроль, а змішання ролей і конфлікт інтересів.

При цьому до підозри Єрмаку виникла думка не лише про селективне правосуддя, яке застосовує влада, а й про селективну боротьбу з корупцією. В опублікованих епізодах записів майже немає людей, які були завсідниками квартири Міндіча. Ні Єрмака, ні Арахамії, ні заступника голови ОПУ Татарова, ні тримача бек-офісу БЕБ Віталія Гагача та ін. Але це питання не лише до тих, хто опублікував записи й недостатньо акцентував на цілій низці ключових фігур, а й до тих, хто відбирав матеріали для суду. Проте одне відсутнє прізвище — Єрмак — вже з’явилося в новому епізоді офіційного розслідування. Підтвердивши інформацію про те, що записи, про які ми зараз говоримо, — це лише мала частина всього масиву матеріалів НАБУ з квартири Міндіча.

Показова деталь: Татарова до Міндіча привів Цукерман. Вони були добре знайомі ще з часів конвертцентрів під дахом МВС. Із часом Татаров став куратором правоохоронної системи, після операції «Мідас» швидко зрозумівши, що дозована підгодівля інформацією помітно ослаблює зір частини антикору.

Друге. Система позбувається менш цінних, але не здає найближчих

Відставка Єрмака, зміна прем’єра, керівника президентського офісу, рокірування міністра оборони після старту операції «Мідас» нічого не змінили. Оскільки все це не ключові фігури корупційної історії. Залишилися податкова, фінмон, держпідприємства та «шлагбауми», інші бек-офіси (у вже розкритому бек-офісі депутата Кісєля бесіди із Сергієм Шефіром і Давидом Арахамією можуть позмагатися з тим, що суспільство вже почуло на записах Міндіча). Єрмак нікуди не подівся. Він на прямому зідзвоні із Зеленським, Кулебою, Покладом, Татаровим, Пишним, Сирським, Проніним. Що ще потрібно для управління країною?

З СБУ прибрали тільки Малюка, водночас підвищивши в званнях і на посадах його комерційні стовпи, які вчасно зрадили шефа. А гарно пришитий до тіла Банкової ексочільник ГУР Буданов органічно не приживається; його відставка є справою часу.

Президент третій тиждень мовчить. Так, ніби чергова бомба з плівками вибухнула десь зовсім далеко від бункера, в якому плине геть інше життя. Свідками цієї іншої реальності під час війни ми й стали, слухаючи та читаючи розшифровки. Чому влада мовчить? Та тому, що розуміє: до закінчення війни ми нічого їй та з нею не можемо зробити. Адже влада давно збагнула: кожна велика новина швидко задавнюється наступною. Особливо якщо вкинути реформу армії з демобілізацією або ефектно потролити Путіна «дозволом» на парад.

Нарада в кабінеті президента, січень 2026 року Офіс Президента України

Ми повсякчас отримували відповіді із «задніх вуст». На запитання про кооператив «Династія» журналістки Олени Трибушної, поставлене в чаті ОПУ, радник президента Дмитро Литвин у перші дні скандалу відрубав лаконічно: «Не коментуємо». Так, власне, й луснув демократичний чат Банкової, показово відкритий для журналістів після відходу Єрмака в тінь. Імітація відкритості довго не живе. Михайло Подоляк узагалі поставив під сумнів цілий ВАКС, заявивши, що ще треба перевірити, чи легітимні ці записи та розшифровки. Усе — решти «не коментуємо».

Трохи пізніше Володимир Зеленський подав лише два непрямі сигнали про те, що він знає, як важко суспільству від отриманих інформаційних поранень, але допомоги не буде. Обіцяна приватизація «Сенс Банку», де в наглядовій раді залишаються люди Єрмака, виглядає як демонстративно-символічний жест. Ну а чорна мітка від президента Андрієві Богдану за старі історії з російським газом скидається на сигнал: влада не збирається здавати своїх і каратиме «зрадників». За поняттями, а не за законом. Щоби пам’ятали, хто в домі хазяїн.

Реакція Зеленського на підозру Єрмаку — найближчій людині з його оточення — стане фінальним сигналом давно зробленого вибору. За іронією долі, цей вибір захищений самим законом про НАБУ: його попередник Петро Порошенко подбав про те, щоб чинний президент не міг стати фігурантом антикорупційного розслідування.

Третє. Корупція зрослася з результатом, і цей ланцюг потрібно розірвати

Недбало кинутий Міндічем жарт під час сніданку з ексміністром оборони Умеровим на запитання обслуги: «Вам воду з газом?» — «Ні, газ — країні», — смертельний діагноз усій вибудуваній системі. Їм смішно, вони зберуться й поїдуть. Нам