Путін має свої цілі в Україні, але Трамп цього не усвідомлює.

Захід недооцінив справжні наміри Путіна.

Союзники України не усвідомили, за що насправді бореться російський президент Владімір Путін. Якщо війна має завершитися найближчим часом — і, що важливіше, якщо мир у Європі має бути забезпечений для майбутніх поколінь — Захід повинен зрозуміти свого противника та його вимоги.

По-перше, Америка. Президент США Дональд Трамп вважає, що Путін прагне лише територіальних надбань, і що якщо він отримає ще один шматок Донбасу, мирна угода буде досягнута. Справедливо зазначити, що Білий дім вірить у це, оскільки Кремль постійно намагався створити враження, що саме так і є.

Крім того, Москва намагалася обманути Трампа, змушуючи його тиснути на Україну з метою капітуляції, вигадуючи мегаугоду з мінералами на $14 трлн та спокушаючи фальшивими обіцянками багатств спеціальних представників Трампа Стівена Віткоффа та Джареда Кушнера, зазначає Оуен Метьюз, британський автор, історик і журналіст.

“Але насправді Москва прагне зовсім іншого — і саме цього хотіла завжди: політичного контролю над Україною. Не просто частини території, а юридично закріпленого механізму постійного втручання в політичне життя країни. Кремль бажає мати вплив на мовну політику України, ЗМІ, православну церкву, історичну пам’ять та вибори”, — додає журналіст.

Для Путіна дійсно незалежна, демократична Україна, вільна у виборі союзників на Заході, є основною та екзистенційною загрозою безпеці Росії.

Це не новий принцип. Ще в 2008 році Вільям Бернс, тоді посол США в Москві, а пізніше директор ЦРУ, у секретній телеграмі до Вашингтона попереджав, що прагнення України до членства в НАТО є для Росії “емоційно чутливим і болючим питанням”. Бернс зазначав, що Путін боїться “оточення” і передбачливо попереджав, що Москві “доведеться вирішити, чи втручатися; рішення, з яким Росія не хоче стикатися”.

Через вісімнадцять років жахливий сценарій Бернса все ще розгортається, забираючи тисячі життів заради того, що Путін вважає національною безпекою своєї країни.

Іронія полягає в тому, що війна Путіна не знищила незалежність України, а навпаки, зміцнила її. Після чотирьох років бомбардувань, масових вбивств і воєнних злочинів шанси на прихід до влади в Києві проросійського уряду — який уже існував і міг би з’явитися знову — тепер відсутні.

Попри це, Кремль все ще намагається знайти спосіб зберегти вплив на те, що Путін називає “братнім народом”. На останніх переговорах у Швейцарії Росія пропонувала модель безпеки, схожу на кіпрську угоду 1960 року, яка надавала право на військове втручання. Росія прагне мати юридичний привід для майбутніх військових дій, щоб тримати Україну під постійною загрозою, але Київ ніколи на це не погодиться.

По суті, Путін розпочав війну не для того, щоб, як дехто вважає, відтворити російську імперію. Його основна мета — не допустити вступ України до західних військових альянсів. У цьому контексті недавня пропозиція колишнього британського прем’єра Бориса Джонсона про висадку британських та французьких військ прямо зараз — це єдине, що точно зруйнує будь-який мирний процес.

“Вона також, ймовірно, спровокує Росію на ще більш руйнівну ескалацію, включно з атаками на цих миротворців НАТО. Так само наполеглива позиція Європи, що Україна має продовжувати боротьбу безкінечно, також веде в глухий кут”, — вважає Метьюз.

Обидві сторони опинилися в пастці. Щоразу, коли Україна йде на поступки, Росія лише підвищує свої вимоги замість взаємності. Україна, побоюючись, що будь-яка угода буде швидко забута, наполягає на максимально надійних гарантіях безпеки — включно з угодою в стилі Статті 5 із Вашингтоном та членством у ЄС.

“Але справжня причина глухого кута полягає в тому, що Путін не відмовився від своєї головної політичної мети: він ніколи не погодиться на вільну, прозахідну Україну. І саме це є “переломним моментом”, який пояснює, чому переговори стали такими ж виснажливими та безрезультатними, як і сама війна”, — підсумував журналіст.

Нагадаємо, президент України Володимир Зеленський визнав, що не може оцінити рівень відносин американського лідера із російським диктатором Владіміром Путін. На його думку, ставлення президента США до очільника Кремля є м’якшим, ніж той заслуговує.