Олександр Сергієнко роз’яснив, чим історично відрізняється ситуація зі зброєю в США та Україні.
Країни мають різний історичний досвід і практики у сфері володіння зброєю, хоча основна дискусія зосереджена на її прихованому носінні. Про те, яку модель озброєння може обрати Україна, у статті «Здрастуй, зброє! Прощавай, монополіє?» розмірковував юрист та директор аналітико-дослідницького центру «Інститут міста» Олександр Сергієнко.
«Професор Ігор Рущенко наводить дані про зниження злочинності в тих штатах США, де дозволено приховане носіння зброї, та, навпаки, зростання у Великій Британії, яка у 1997 році запровадила заборону на носіння зброї. Остання ситуація, на мою думку, є закономірною: злочинний світ завжди насичений зброєю. Якщо йому не протиставити зброю, то її використання зростає, — британська поліція, очевидно, не впоралася з цим. У нас, до речі, ситуація аналогічна — у злочинців зброя вже є, що підтверджують численні випадки їхнього затримання», — зазначає автор.
За словами Сергієнка, важливо усвідомлювати, що право на володіння зброєю та право на її носіння у громадських місцях — це різні аспекти. І світовий досвід демонструє, що основна дискусія стосується саме прихованого носіння зброї. Адже одна справа, коли рушниця зберігається вдома у сейфі для самооборони, а інша — короткоствольна зброя під піджаком у метро чи супермаркеті. Автор підкреслює, що саме формат носіння зброї визначає поріг раптового насильства в побутових конфліктах.
«У Швейцарії чи Фінляндії зброя у населення є, але там десятиліттями формувалася культура поводження з нею: обов’язкова підготовка, соціальна відповідальність, довіра до інституцій. Зброя там є частиною культури безпеки, а не її заміною. Питання не в тому, скільки стволів на руках, а в тому, чи існує в суспільстві парадигма, яка робить їхнє використання винятком, а не нормою», — додає автор.
Що стосується США та західного світу, то, на думку Сергієнка, ситуація зі зброєю є наслідком сторічних історичних процесів, а також капіталістичного розвитку на основі психології індивідуалізму — кожен відповідає сам за себе. Водночас в Україні ситуація інша. Тут завжди надавали перевагу сімейним та родинним цінностям, взаємодопомозі в спільнотах та побратимству.
За словами Сергієнка, український закон про зброю має насамперед вирішувати не питання її придбання, а питання її використання. Адже зброя не лише надає багато можливостей, а й зобов’язує забезпечувати безпеку інших людей.
«І це повинно стати основою майбутнього закону. Власник зброї має бути готовим і фізично, і психологічно до її використання, а отже, повинен бути зобов’язаний регулярно проходити тренувальні збори та складати заліки», — зазначає автор.
Він нагадав, що Друга поправка до Конституції США передбачала не лише право на володіння зброєю, а й те, що це необхідно для безпеки суспільства. Сергієнко процитував цю поправку: «Оскільки для безпеки вільної держави необхідне добре організоване ополчення, право народу мати і носити зброю не повинно обмежуватися». І додав, що лише згодом Верховний суд США розширив це право на окремих громадян.
«Тому логічно, щоб у час війни всі, хто має власну зброю, були зобов’язані забезпечувати порядок і безпеку у своїх територіальних громадах. Їх слід об’єднати в загони ополчення, міліції — назвіть, як хочете, але вони мають виконувати чергування, патрулювання, а за необхідності вступати в бій із зовнішнім ворогом», — йдеться у статті.
За словами автора, за таких умов дискусія про «вільну зброю» — це не лише питання індивідуального права. Вона перетворюється на питання моделі безпеки держави та відповідальності суспільства.
«Проблема в тому, що зброя після війни не зникне — ні з рук, ні з голів. Сотні тисяч людей повернуться з досвідом, якого мирне суспільство банально не розуміє і не готове прийняти. І в цій ситуації держава повинна зробити вибір: або вона формує правила, створює інституції та будує довіру, або правила починає диктувати вулиця. І в такому разі питання вже не в тому, чи дозволити громадянам мати пістолет. Питання в тому, чи зможе держава після війни зберегти монополію не лише на силу, а й, власне, на керованість країни», — підсумував Сергієнко.
Раніше президент України Володимир Зеленський прокоментував ідею легалізації зброї для цивільних українців, розмови про яку активізувалися після теракту у Києві 18 квітня, під час якого чоловік розстріляв сімох людей. Глава держави зазначив, що всі зміни щодо цього питання необхідно вносити на законодавчому рівні.
Думки з цього питання розділилися як серед українців, так і серед представників влади. Наприклад, голова МВС Ігор Клименко підтримав право громадян на самозахист та володіння вогнепальною зброєю, але додав, що повинно йтися про розбудову цілісної інфраструктури, включаючи внесення змін до ККУ. Міністр наголосив, що відповідне законодавство повинно містити класифікацію зброї, вимогу про обов’язкове навчання людей та чітко прописані межі самозахисту. Тим часом голова ОП Кирило Буданов виступає проти легалізації, яка, на його думку, призведе до ще більшої кількості проблем.