Війна, розв’язана Путіним в Україні, стала темою аналізу, в якому експерт окреслив умови, що можуть призвести до поразки російського лідера.

Автор пропонує довгострокову стратегію проти Росії.

Жоден диктатор не залишається при владі вічно. Одного дня російського керівника Владіміра Путіна не стане. Останні новини свідчать про зростаючу вразливість російської економіки, невдоволення в суспільстві та зниження впевненості всередині його режиму — проте було б необачно робити висновок, що кінець вже близький.

Лише смерть або сама Росія можуть усунути Путіна, і ніхто не знає, коли і як це відбудеться. Те, що можуть зробити демократичні країни Європи та інших регіонів, — це вдосконалити стратегію для нейтралізації його зовнішніх амбіцій, зазначає Тімоті Гартон Еш — історик, політичний автор та колумніст газети The Guardian.

Нижче автор пропонує перелік з восьми складових такої стратегії.

Визначити чітку мету. Путін має намір підкорити Україну, відновити якомога більшу частину російської імперії, підірвати довіру до НАТО, ослабити Європейський Союз і знову встановити російську сферу впливу над Східною Європою. Запобігти досягненню цих цілей — означає перемогти його.

Продовжувати підтримку України. 11 червня повномасштабна війна Росії проти України триватиме довше, ніж Перша світова війна. Те, що Україні вдалося стримати набагато сильнішого супротивника, є вражаючим досягненням. Враховуючи створену дронами “зону ураження” на фронті, ця війна навряд чи буде вирішена безпосередньо на передовій, але обидві сторони завдають ударів по тилу одна одної — по енергетичній інфраструктурі, економіці та моральному стану.

Припинення підтримки з боку США під час президентства Дональда Трампа ускладнило оборону України, але не зламало її. Поразка Віктора Орбана в Угорщині розблокувала €90 млрд європейської економічної допомоги, якої має вистачити для підтримки українського бюджету до кінця 2027 року. Можливі різні сценарії розвитку подій, але найімовірніше — війна ще триватиме певний час.

“Але навіть після завершення бойових дій війна насправді не закінчиться. На відміну від Дня перемоги в Європі у 1945 році, ми не знатимемо, хто переміг, у момент припинення бойових дій. Настання “миру” — найімовірніше у вигляді припинення вогню, яке переросте у тривале замороження конфлікту вздовж нинішньої лінії фронту — стане для України ще одним небезпечним етапом”, — вважає автор.

Крім того, на його думку, усередині країни накопичені за роки війни травми та суспільні суперечності можуть призвести до жорсткої президентської кампанії та глибокої політичної нестабільності. Водночас Європа може втратити інтерес до України, як це сталося з Боснією після Дейтонської угоди 1995 року.

Саме такий результат став би для Путіна перемогою його альтернативного плану — зруйнувати Україну, якщо не вдалося її підкорити. Про поразку Путіна можна буде говорити лише тоді, коли Україна стане стабільною, безпечною, демократичною та економічно успішною державою в складі Європейського Союзу.

Посилити економічний тиск на Росію. Парадоксальним наслідком “війни за вибором” Трампа проти Ірану стало зростання доходів Росії від нафти й газу та часткове послаблення санкцій проти неї. Щоб перемогти Путіна, має відбутися протилежне.

Окрім посилення санкцій і підтримки українських далекобійних ударів по російській енергетичній інфраструктурі, Європа повинна активніше боротися з російським “тіньовим флотом”.

Стримати ще один російський напад. Багато уваги справедливо приділяється організації п’яти- або десятирічного переходу від нинішньої залежної від США європейської системи безпеки до стану, коли Європа зможе захищати себе самостійно. Але найвищий ризик російської атаки на територію НАТО та ЄС, імовірно, припадає на перші роки цього перехідного періоду, особливо на 2027-2028 роки.

Навіть якщо ймовірність такої атаки є низькою, пов’язаний із нею ризик настільки високий, що посилене стримування є життєво необхідним. Якби можна було покладатися на президента США, нинішні розгортання НАТО під керівництвом Америки були б достатніми для цього завдання.

Оскільки на це розраховувати не можна, необхідно швидко розробити альтернативну стратегію, в якій європейські (зокрема й німецькі) сили, що зараз служать у структурах НАТО, разом із підрозділами в регіональних форматах, таких як Об’єднані експедиційні сили Великої Британії, скандинавських, балтійських і нідерландських країн, могли б самостійно створити переконливе стримування такого нападу. Це дуже складне завдання — але воно вже є необхідним.

Не обмежуватися обороною в гібридному вимірі. У нещодавній доповіді Європейської ради з міжнародних відносин стверджується, що з огляду на масштаб російської гібридної кампанії проти Європи недостатньо лише захищатися — потрібно також підривати її і, у чітко визначених межах, переходити до наступальних дій.

Говорити з усіма росіями. Велися дискусії про те, щоб надати високопоставленому європейському представнику мандат на переговори з Путіним. Але що саме він міг би сказати, навіть якби той слухав? Так, варто зберігати канали комунікації з Кремлем, включно з неформальними. Проте єдина мова, яку Путін справді розуміє, — це мова військової та економічної сили, підкріплена політичною волею.

Гартон Еш вважає, що важливішим є звернення до трьох інших російських аудиторій: бізнес-еліти, професійних і навіть бюрократичних еліт, які залишаються в країні; ширшого російського суспільства; та “іншої Росії”, яка нині переважно живе за межами країни і прагне поразки Путіна навіть сильніше, ніж будь-хто інший.

Хоч конкретні меседжі для цих груп будуть різними, спільна ідея має бути одна: “інший формат відносин із Росією можливий, якщо…”. У короткостроковій перспективі це матиме обмежений ефект, але може дати результат у момент змін.

Позбутися націоналістів. У Путіна наразі немає прямого замінника Віктора Орбана з Угорщини як гравця, що блокує рішення в Брюсселі. Прем’єр-міністр Словаччини Роберт Фіцо не має такого ж впливу. Але антиліберальні, популістські та націоналістичні сили все ще набирають вагу в інших країнах Європи.

Перемога у 2027 році політика на кшталт Жордана Барделли у Франції, а тим більше потенційне становлення “Альтернативи для Німеччини” (AfD) як найбільшої партії в Бундестазі у 2029 році, дало б Путіну нові можливості для розколу Європи зсередини.

Не лише щось робити — інколи достатньо просто вистояти. Автор зазначає, що він багато років вивчав політику Заходу щодо Радянського Союзу. Його головний висновок полягає в тому, що перемога в Холодній війні була досягнута не лише через зовнішньополітичні кроки, а й завдяки тому, що західні країни зробили власні суспільства сильними, безпечними, заможними та привабливими — і просто вистояли.

Він також підкреслює, що сьогодні ситуація схожа: значні зміни в Росії можуть відбутися як швидко, так і не настати протягом ще десяти років. На його думку, найбільшим викликом для ліберальних демократій є стратегічне терпіння, але якщо воно буде збережене, час працюватиме на їхній бік.

Раніше у The Telegraph повідомляли, що Путін опинився на роздоріжжі: завершити війну або рухатися до сталінської моделі. У російського лідера Владіміра Путіна накопичується одразу кілька проблем. Україна завдає ударів усе глибше по території Росії, а просування російської армії на фронті сильно сповільнилося.