Владімір Путін розпочав війну в Україні. Джо Байден її не зупинив. Але, попри всі його зусилля, саме цього тижня російське вторгнення в Україну стає війною Дональда Трампа.
Найвпливовіша посада у світі не завжди дає змогу уникнути вибору. Трамп змушений зайняти позицію щодо найбільшого збройного конфлікту в Європі з часів Другої світової, оскільки США були безпосередньо залучені — ще за його попередника — як головний союзник і спонсор України.
Трамп міг би повністю відсторонитися від цієї війни. Але він вирішив нав’язати свою присутність, спочатку заявивши, що може завершити її за 24 години, а потім перенісши строк до 100 днів. Далі він спробував впливати на головних учасників: спершу загравав із Путіним, повторюючи його наративи, а згодом публічно критикував українського президента Володимира Зеленського просто в Овальному кабінеті, зазначає Нік Патон Волш, головний кореспондент з питань міжнародної безпеки в CNN.
Він різко розкритикував союзників по НАТО, вимагаючи, щоб вони більше вкладали в оборону Європи — і ті справді збільшили фінансування.
Однак саме протягом останніх двох тижнів рішення Трампа — та його усвідомлення — зробили війну проблемою, за яку він тепер несе відповідальність. Він зрозумів, що Путін не прагне миру. Він побачив, що Україні терміново потрібна зброя, і намагався допомогти, хоча й доволі мляво.
Найвражаючим було те, що Трамп вирішив відповісти на зазвичай ігноровані ядерні погрози колишнього президента Росії Дмітрія Мєдвєдєва ще жорсткішою заявою — про можливість розміщення американських атомних підводних човнів ближче до Росії.
8 серпня завершиться термін, який Трамп дав Путіну для досягнення мирної угоди. Тож йому доведеться ухвалити, ймовірно, найважливіше рішення у цій війні. Чи запровадить він справді болісні заходи — вторинні санкції у вигляді мит проти покупців російської енергії? Чи погодиться на те, що США та їхні союзники мають зазнати певних економічних труднощів, аби завдати удару по ворогу?
Запровадження серйозних вторинних санкцій проти Індії та Китаю може дестабілізувати світовий енергетичний ринок. 4 серпня Трамп заявив, що збільшить тарифи на Індію, оскільки вона продає російську нафту з прибутком, і що їй “байдуже, скільки людей вбиває російська воєнна машина”, хоча він не надав подробиць щодо нових заходів.
Щоб уникнути чергового моменту TACO (абревіатура фрази Trump Always Chickens Out — Трамп завжди здає назад) — президенту США доведеться спричинити певний дискомфорт і, ймовірно, самому відчути наслідки у відповідь. Або ж він може скористатися альтернативним виходом, якщо його спеціальному представнику Стіву Віткоффу під час запланованого візиту до Москви цього тижня буде запропоновано компроміс.
“Трамп, можливо, погодиться на особисту зустріч із Путіним як символ просування до миру. Але навіть такий крок назад означатиме, що він уже залишив свій незворотний слід у цій війні — як казав колишній держсекретар США Колін Пауелл про Ірак: якщо США щось “зламали”, то тепер це їхня відповідальність”, — додає кореспондент.
Трамп не може сидіти на двох стільцях. Йому властиво прагнути бути центром усіх рішень і привертати всю увагу до себе — кожен переломний момент у війні досі залежав від його особистих рішень і настроїв. У цьому й полягає головний урок американського президентства.
Трамп не може сам обирати, які проблеми йому належать, а які можна ігнорувати. Хоча платформа MAGA “Америка понад усе” передбачає скорочення глобальної ролі Вашингтона, це не дає Трампу права брати собі лише перемоги й відкидати поразки. Якщо Трамп не зменшить вплив американської влади у світі до нуля — а це несумісно з президентською особистістю, — деякі проблеми завжди залишатимуться американськими.
Він заявляє, що хоче зупинити війни. Але одного бажання замало — не всі війни з цим погоджуються.
Трамп, як і його попередники, стикається з проблемою, яку успадкував. Він не може просто побажати, щоб війна закінчилася, або вмовити когось це зробити. Жертви на полі бою, про які він шкодує, уже спричинили великі страждання й втрати, перетворивши цей конфлікт на боротьбу за виживання для Кремля та за саму суть українського суспільства. “Зрештою, слід визнати жорстку правду: цю війну вже можна назвати “війною Трампа”. Вона стала головним викликом його президентства. Її результат визначить безпеку Європи та рішучість Китаю в наступному десятилітті. Китай це усвідомлює і підтримує Росію, бо хоче її перемоги. Європа також це розуміє, тому активно озброюється, щоб не допустити, аби Росія скористалася її слабкістю. Чи усвідомлює це сам Трамп — і чи буде готовий ухвалювати непопулярні, але необхідні рішення з усіма їхніми наслідками — стане зрозуміло вже наступного тижня”, — підсумував Патон Волш.
Раніше Кон Кофлін, редактор з питань оборони та міжнародних відносин у газеті The Telegraph писав, що Трамп озвучив новий дедлайн Путіну в дуже вдалий час. Президент США підібрав такий момент, коли Путін найбільш вразливий.