Автор Інна Ведернікова Редактор відділу внутрішньої політики D.UA
Запрацювало! Парламент розпочав голосування за законопроєкти, які мають розблокувати 90 мільярдів євро допомоги від ЄС. Це позитивний крок. Проте за дружнім натисканням кнопок розгортається історія, про яку ніхто не наважується говорити вголос.
Ні, президент не порушив своє мовчання щодо ситуації з його правою рукою Андрієм Єрмаком, якого НАБУ підозрює у відмиванні корупційних коштів на будівництві маєтку в кооперативі «Династія» поруч із «Вовою». Президент вирушив до Ради. Після багатьох років ручного управління глава держави несподівано вирішив надати депутатам суб’єктність.
Зеленський провів зустрічі з керівництвом парламенту, потім із власною фракцією та навіть з лідерами опозиції, зокрема Петром Порошенком. Усі медіа вже детально навели цитати депутатів, які були присутніми на цих зустрічах — від щасливого «відсутності напруженості, що існувала за Єрмака» до «важливого кроку до перезавантаження відносин з парламентом, який Банкова нарешті усвідомила».
Проте ми говоримо про інше. Про те незручне відчуття, яке виникає, коли в кімнаті перебуває група людей, усі знають, що сталося щось дуже погане, але роблять вигляд, що нічого не трапилося. І мовчать. Іноді хтось не витримує й говорить правду, руйнуючи кругову поруку. Це болісно, але надзвичайно корисно. Особливо для державних систем, які в цей момент отримують шанс на розвиток. Але не цього разу. І не в нас.
Отже, 170 народних депутатів правлячої партії «Слуга народу», які сім років тому присягнули служити народу України, не наважилися прямо запитати президента: Володимире Олександровичу, як ви прокоментуєте підозру вашому другу й колишньому керівнику офісу Андрію Єрмаку? Чи правда, що ви також зводите будинок у Козині? Чому ви не відправляєте у відставку Умєрова, який реально загрожував національній безпеці воюючої держави, доповідаючи громадянинові Ізраїлю Міндічу державні таємниці? Чи будете ви прибирати людей Єрмака з влади, чи це ваші люди, а не його? Чи підтримаєте ви парламент у частині кадрового перезавантаження уряду, щоб замінити «ваших» і «його» на компетентних?
Можна поставити ще багато запитань, але це основні. Адже депутати завжди стверджують, що хочуть відчувати себе владою, а не баластом. Але будь-яка суб’єктність починається із запитання. Нехай навіть маленького, але прямого.
Ніхто не встав. Крім вже не члена фракції Мар’яни Безуглої, яка запитала про відставку Сирського. Більше — нікого. Жодної людини, яка наважилася б вивести президента із зони психологічного комфорту. Дати шанс президентові на чесну відповідь. Парламенту — на конституційну роль. Країні — на реальні зміни.
Чому? Тут існує безліч різних версій.
По-перше, багато хто переконаний: чесної відповіді все одно не буде. Тому грати за правилами й не висовуватися — легше, ніж порушувати їх, викликаючи вогонь на себе.
По-друге, більшість депутатів давно думають про своє майбутнє в новій політичній конфігурації. І намагаються бути зручними, щоб не поставити на собі хрест завчасно.
По-третє, є й ті, хто не планує залишатися в політиці, тому зайняті виключно тим, щоб скасувати закон про PEP. Навіщо псувати нерви?
Психологи назвали б це колективним запереченням — коли всі вдають, що очевидної проблеми не існує. Або нормалізацією, коли ненормальне поступово стає новою політичною нормою.
Але в нашому випадку причина глибша. Наче й тиранії ще немає. А й не скажеш…
Проблема не в тому, що система захищає Єрмака, Міндіча або Зеленського. І не в тому, що президент мовчить. Проблема глибша: система — це і є президент, і парламент, і уряд разом. Вони не окремі гравці з різними інтересами, а єдине ціле — просто з різними цінниками, але з однієї спільної каси. І тримається все не на лояльності, а на тому, що кожен знає про кожного достатньо, щоб мовчати.
Депутати не ставлять запитань про корупцію — не лише тому, що бояться. А ще й тому, що самі під слідством НАБУ. Справа Кісєля — крім шести вже підозрюваних — потенційно стосується до 20 «слуг народу». Щоправда, за нашою інформацією, їх за вказівкою Банкової охороняє сам генпрокурор. І це лише один «кущ», де влада вирощувала бонуси для своїх підручних депутатів.
Як люди, що можуть стати фігурантами розслідування НАБУ про підкуп голосів, можуть запитувати президента про корупцію? Та ніяк! У цьому сенсі вони навіть чесні — вони мовчать, тому що розуміють: їм нема чим крити. І Зеленський це усвідомлює.
Тому перед нами банальна групова співучасть. Щоправда, у заручниках у спільників опинилася ціла воююча держава. Ніхто з гравців — ні президент, ні парламент, ні уряд — нічого змінювати не збирається. І вже не в змозі. Усі можливі варіанти за сім років програно, пазли складено. Навіть якщо картина вийшла кривою.
А до закінчення великої війни перезавантажити владу неможливо. Тому що вибори неможливі також.
І що з цим робити, запитаєте ви?
Точно не заходити до стійла мовчазних ягнят, під версію СЗР про те, що росіяни розкручують тему корупції для дискредитації та послаблення президента. Може, й розкручують. Але корупція від цього нікуди не зникне. І це сигнал не стільки суспільству, скільки самому президентові — щоб не давав приводу ворогові бити в наші слабкі місця.
І точно не приймати хибної дилеми, яку зараз активно пропонують навіть цілком шановані люди: одна свідома частина суспільства нібито спочатку за перемогу, інша вузьколоба — лише за боротьбу з корупцією. Це зручна конструкція. Зручна насамперед для системи, яка не хоче відповідати ні за одне, ні за інше.
Зараз усередині влади дедалі наполегливіше звучить ще одна думка: жодної кризи управління нібито немає. Так, є падіння довіри. Так, є корупційні скандали. Так, є роздратування всередині самої влади. Але ж держава функціонує? Армія воює? Парламент голосує? Ну то чого ви добиваєтеся?
Так система поступово починає захищати вже не себе, а саму нормальність того, що відбувається. Мовляв, не заважайте країні воювати своєю боротьбою з корупцією. Не розгойдуйте човна.
Якби вони не ділили потоків, а зайнялися дронами на півтора року раніше, у країні було б більше цілісної інфраструктури, енергетики й житлових будинків. Якби вони ще 2023 року почули тих, хто говорив, що енергетику потрібно дробити, ми проходили б зими тепліше й впевненіше. Якби на фронті піднімали розумних командирів, а не лише тих, хто бере під козирок, було б більше живих. Якби не обіцяли західним партнерам усього підряд, а робили хоча б на копійку більше в законодавстві, ми були б ближче до Європейського Союзу.
І це можна перелічувати безкінечно — в освіті, медицині, державному управлінні й у будь-якій іншій сфері.
Тож розгойдувати, знаєте, вже нема чого. Менеджери човна не втримали — менеджери його вкрали. Тому ми вже давно у воді й пливемо пліч-о-пліч, утримуючи нашу державність.
І допливемо, хоч би що сталося з керманичем біля берега.