Діаметр Енцелада становить 500 кілометрів.
Дослідники виявили, що Енцелад, другий за величиною супутник Сатурна, діаметр якого складає всього 500 кілометрів, має електромагнітний вплив на відстані, що перевищують півмільйона кілометрів. Це більше, ніж відстань між Місяцем і Землею, повідомляє Science Alert.
Міжнародна команда, очолювана Ліною Хадід з французької Лабораторії фізики плазми, проаналізувала дані чотирьох різних приладів, встановлених на апараті Cassini. Вони намагалися зрозуміти, яким чином відомі гейзери Енцелада створюють далекі електромагнітні ефекти.
Енцелад вивергає струмені водяної пари та частинок пилу через тріщини в південній півкулі. Під впливом радіації Сатурна ці молекули води отримують електричний заряд, утворюючи плазму, яка взаємодіє з магнітним полем величезної планети і мчить повз супутник.
Внаслідок цієї взаємодії виникають структури, відомі як крила Альфвена — електромагнітні хвилі, що поширюються подібно до коливань на струні гітари, слідуючи лініям магнітного поля, які з’єднують Енцелад з полюсами Сатурна.
Це відкриття підкреслює особливу значущість масштабу і складності системи. Основне крило Альфвена не просто рухається до Сатурна і розсіюється. Натомість воно відбивається між іоносферою Сатурна на полюсах планети та кільцеподібним плазмовим тором, що оточує орбіту Енцелада.
Кожне відбиття генерує додаткові хвилі, формуючи ґратчасту мережу перехресних електромагнітних структур, які простягаються через екваторіальну площину Сатурна і досягають високих північних і південних широт.
Апарат Cassini 36 разів зафіксував ознаки цих хвиль на відстанях, які перевищували очікування дослідників.
Команда вчених виміряла поширення альфвенівських хвиль на відстань понад 504 тисячі кілометрів від Енцелада, що більш ніж у 2000 разів перевищує радіус супутника.
Дослідження також виявило дрібномасштабну структуру всередині основного альфвенівського крила. Турбулентність розділяє хвилі на нитки, що допомагає їм ефективно відбиватися від плазмового тора Енцелада і досягати високих широт в іоносфері Сатурна, де виникають полярні сяйва, пов’язані з цим супутником.
Ця електромагнітна взаємодія між Енцеладом і його величезним “батьком” слугує прикладом для розуміння подібних систем навколо крижаних супутників Юпітера: Європи, Ганімеда і Каллісто.
Раніше вчені висловлювали сумніви щодо існування океану під льодом супутника Сатурна Титана.