Останки китобоїв на Шпіцбергені: результати дослідження поховань на Мисі трупів.

Їхні скелети також містять сліди куріння трубок і важкої фізичної праці.

Археологи, які досліджують цвинтар XVII століття у Високій Арктиці, виявили свідчення небезпек, що загрожували китобоям раннього Нового часу, зокрема цинги та важкої фізичної праці. Однак це місце поховання швидко зникає через зміни клімату, перетворюючи археологічні розкопки на гонитву з часом, повідомляє Live Science.

Лікнесет, що в перекладі з норвезької означає “Мис трупів”, є найбільшим місцем поховання китобоїв на Шпіцбергені, архіпелазі, розташованому між Північним полюсом і північним узбережжям Норвегії. На цьому кладовищі, яке належить до періоду розквіту арктичного китобійного промислу XVII-XVIII століть, було виявлено сотні неглибоких могил, позначених кам’яними курганами.

У ході нового дослідження вчені проаналізували 20 поховань з Лікнесета і виявили, що чоловіки, поховані там, прожили коротке, важке життя, і що ці поховання піддаються загрозі руйнування через зміни клімату.

“Ранній сучасний арктичний китобійний промисел був одним із перших масштабних видів видобутку ресурсів у Європі, і робота в основному виконувалася вручну”, — зазначила перша авторка дослідження Ліза Локту, археологиня з Норвезького інституту досліджень культурної спадщини. Локту написала дослідження у співавторстві з Елін Терезою Брьодхольт, судовим антропологом з Університетської лікарні Осло.

Праця китобоїв була фізично важкою, вона включала виконання таких завдань, як управління човнами, вивезення живих китів, буксирування туш, обробка жиру та важка робота на борту суден у холодних, вологих і фізично виснажливих умовах.

“Вражає, що в скелетному матеріалі можна побачити відображення цього робочого навантаження в тілі”, — зазначила Локту.

Під час аналізу скелетів китобоїв Локту і Брьодхольт виявили ознаки дегенеративних захворювань суглобів, травм і значних навантажень у плечах, верхній частині грудної клітки, хребті, стегнах, колінах і стопах чоловіків.

У більшості китобоїв також виявлено ознаки цинги — дефіциту вітаміну С, що призводить до м’язової слабкості, кровоточивості ясен, випадання зубів, анемії та багатьох інших проблем. Цинга рідко зустрічається в сучасних країнах, де доступні свіжі фрукти й овочі, але в XV — середині XIX століть вона часто вражала моряків, які здійснювали далекі подорожі. Тоді європейці не розуміли біологічної причини цинги і, як правило, уникали вживання продуктів, які вживали корінні жителі Арктики для профілактики цього захворювання, таких як муктук — страва з китової шкіри та жиру, яка є хорошим джерелом вітамінів С і D.

“Цинга вражає не лише кістки; вона також послаблює імунну систему, підвищує сприйнятливість до інфекцій, уповільнює загоєння ран і сприяє загальному фізичному занепаду. Ми вважаємо, що це, ймовірно, відіграло важливу роль у фізичному ослабленні чоловіків”, — сказала Локту.

Дослідники також виявили сліди того, що більшість чоловіків курили люльку. Постійно стискаючи глиняну люльку між зубами, чоловіки отримали круглі вм’ятини на емалі. Відомо, що куріння виснажує запаси вітаміну С в організмі, що могло сприяти розвитку цинги.

Раніше археологи знайшли в британському Колчестері незвичайне поховання стародавньої знатної римлянки. Жінку поховали у свинцевій труні з гіпсом і екзотичними смолами.