Менш уважні батьки мали зв’язок із гіршими серцевими показниками дітей у сім років.
Науковці з Університету штату Пенсильванія виявили зв’язок між поведінкою батьків у ранньому віці дитини та її здоров’ям у подальшому. Це стосується показників серцевого та метаболічного здоров’я у семирічному віці. При цьому аналогічного впливу з боку матерів дослідники не зафіксували, повідомляє The New York Times.
Дослідження, опубліковане в журналі Health Psychology, охопило 292 родини та тривало кілька років. Учені спостерігали за взаємодією між 10-місячними немовлятами, їхніми батьками та матерями, а також повторно обстежували дітей у віці 2 та 7 років.
Аналіз показав, що батьки, які виявляли менше уваги до своїх немовлят, частіше стикалися з труднощами у спільному вихованні. У таких родинах батьки або відсторонювалися, або змагалися з матерями за увагу дитини.
У семирічному віці діти цих батьків частіше демонстрували ознаки поганого серцевого або метаболічного здоров’я. Зокрема, у них виявляли підвищені маркери запалення та вищий рівень цукру в крові. Поведінка матерів не мала такого ж впливу, зазначив автор дослідження Алп Айтуглу, постдокторант Коледжу охорони здоров’я та розвитку людини Університету штату Пенсильванія.
“Звичайно, ми очікували, що динаміка в родині, кожен її член, батьки та матері, вплине на розвиток дитини, але в даному випадку це стосувалося лише батьків,” — підкреслив Айтуглу. За його словами, негативна поведінка батька під час спільних взаємодій може створювати напругу в родині “та зрештою впливати на здоров’я дитини.”
Науковці аналізували 18-хвилинні відеозаписи сімейних ігор, оцінюючи чутливість батьків і динаміку спільного виховання. Коли дітям виповнилося 7 років, у них взяли зразки крові для вимірювання чотирьох запальних і метаболічних маркерів.
Результати показали, що активніша участь батьків у спільному вихованні пов’язана з нижчими показниками С-реактивного білка та глікованого гемоглобіну. Ці показники асоціюються з довгостроковим ризиком розвитку хронічних захворювань.
“Це не означає, що важливі лише тати, а не мами,” — зазначила одна з авторок дослідження Ханна М.К. Шрайєр, додавши, що позитивна взаємодія з батьком покращує здоров’я всієї родини.
Автори також висунули так звану “гіпотезу вразливості батька”, згідно з якою батьки можуть більш гостро реагувати на напруження у стосунках. Це, на думку дослідників, може робити їх каналом поширення стресу в родині.
Дослідники також припускають, що діти більш чутливо реагують на поведінку батька через те, що проводять з ним менше часу, ніж з матір’ю. На думку доктора Айтуглу, виправити цей дисбаланс могли б програми сімейної відпустки. Він вважає ситуацію, коли чоловіки змушені обирати роботу замість спілкування з малюками, “втраченим шансом” для формування близьких стосунків.
Грег Міллер, професор психології з Північно-Західного університету, зазначає, що наука тривалий час ігнорувала роль батька, зосереджуючись переважно на матерях через усталені стереотипи про їхній вирішальний вплив на добробут дитини. На його думку, це дослідження надає важливу підказку, адже саме батьки часто формують моделі подолання стресу та соціальної взаємодії, хоча їхній вплив слід розглядати в комплексі з іншими факторами, такими як харчування та фізична активність.
Водночас незалежні експерти, зокрема професорка Сара Шоппе-Салліван, застерігають від передчасних висновків. Вона підкреслила, що виявлений зв’язок є кореляційним, а не причинно-наслідковим, і може бути зумовлений спільними генетичними особливостями.
Масштабне дослідження шведських вчених за участі близько 1000 пар близнюків показало, що плач немовлят та їхня здатність заспокоюватися значною мірою зумовлені генетикою, а не методами виховання. Вплив спадковості зростає з віком: якщо у два місяці він становить 50%, то у п’ять місяців — вже 70%.