Безпековий донор: як Україна змінює свій статус в умовах конфлікту на Близькому Сході.

Безпековий донор: як Україна міняє свій статус через війну на Близькому Сході

Ігор Петренко Політолог, експерт Міжнародного центру перспективних досліджень

Сьогодні Україна та Саудівська Аравія уклали угоду про співпрацю в оборонній сфері. Зеленський прибув до Джедди, де зустрівся з Мухаммедом бін Салманом, і обидві сторони домовилися про основи для майбутніх контрактів, технологічної співпраці та інвестицій. Хоча формулювання є офіційними, суть проста: Ер-Ріяд зацікавлений в українських технологіях протидії дронам, а Київ прагне отримати те, що має Саудівська Аравія – фінансові ресурси, матеріальні блага та політичну підтримку.

Щоб зрозуміти, чому ця угода стала можливою саме зараз, варто повернутися на місяць назад. Коли 28 лютого США та Ізраїль завдали удару по Ірану, Тегеран відповів масованими атаками дронами Shahed по всій Затоці. Це ті самі дрони, якими Росія щодня атакує Україну вже четвертий рік. І стало зрозуміло, що найбагатші армії світу не зовсім знають, як з цим впоратися. За перші дні бойових дій коаліція використала понад 800 ракет Patriot – більше, ніж Україна отримала за весь період повномасштабної війни. Кожна така ракета коштує близько 4 мільйонів доларів. Використовувати її проти дрону вартістю 30-50 тисяч – це не стратегічний підхід, а арифметика, що веде в безвихідь.

Протягом цих років Україна створила дещо інше. Не одну “чарівну зброю”, а цілу екосистему: перехоплювачі типу Octopus за три тисячі доларів або P1-Sun за тисячу, акустичну мережу Sky Fortress з 14 000 сенсорів, які виявляють дрони за звуком і коштують від 400 до 1000 доларів за одиницю, мобільні вогневі групи з планшетами, засоби радіоелектронної боротьби… І все це об’єднане в одну систему через аналітику на основі штучного інтелекту.

Вся ця мережа обійшлася дешевше, ніж кілька ракет Patriot. І вона ефективна: відбувається перехоплення більшості дронів.

Тому, коли одинадцять країн, включаючи США, звернулися до Києва за допомогою – це не була просто ввічливість. Це була необхідність. І понад двісті українських спеціалістів вже працюють у пʼяти країнах Близького Сходу. Ще вчора їх ніхто не враховував, а тепер вони стали найзатребуванішим безпековим ресурсом регіону.

Тут є важливий аспект. Зеленський міг би просто запропонувати допомогу і сподіватися на вдячність. Але він пропонує іншу модель – обмін. Українські технології та досвід в обмін на ракети Patriot, фінансову підтримку та довгострокові оборонні контракти. Паралельно на столі лежить пропозиція до Вашингтона на 35–50 мільярдів доларів: спільне виробництво дронів, 200 компаній, формат 50/50. Це не прохання – це саме партнерська пропозиція.

Отже, те, що відбувається, – це зміна статусу. Україна переходить від ролі країни, яка просить допомогу, до ролі країни, без якої інші не можуть забезпечити свою безпеку.

Подібну трансформацію свого часу здійснив Ізраїль, перетворивши досвід постійної загрози на глобальну оборонну індустрію. Різниця в тому, що українська модель базується на доступності та масштабованості, а не на ексклюзивності.

Як зазначив Ярослав Гончар з Aerorozvidka в інтервʼю NBC News: “Ми були в цій позиції – нас атакували, і ми мусили благати світ про допомогу. Тепер це сталося з іншими”. У цьому є і прагматизм, і мораль, і – якщо називати речі своїми іменами – сильна переговорна позиція. Вперше за тривалий час Україна має те, що хочуть усі, і це надає їй важелі, яких раніше не було.

Тексти, опубліковані у розділі «Думки», не обов’язково відображають позицію редакційної колегії УНІАН. Докладніше з нашою редакційною політикою ви можете ознайомитись за посиланням.