У США відсутня економічно вигідна зброя для протидії дешевим іранським дронам.
Авіаудари
У найкращому випадку літак раннього попередження виявляє безпілотник на відстані кількох сотень миль від цілі, і винищувач, наприклад, F-16, може застосувати ракети Advanced Precision Kill Weapon System (APKWS) II для знищення БПЛА з відстані приблизно шести миль.
Відповідно до протоколу протиповітряної оборони, з кожного літака запускається від двох до трьох ракет. Дві ракети APKWS II та година польоту F-16 обходяться приблизно в 65 000 доларів, що трохи менше, ніж удвічі дорожче за іранський Shahed-136, вартість якого становить близько 35 000 доларів.
Системи протидії дронам
Однією з наземних систем протидії дронам, розроблених США та їхніми союзниками спеціально для боротьби з дронами на близькій відстані, є Coyote. Ця система здатна перехоплювати дрони на відстані до дев’яти миль. Два безпілотники Coyote коштують приблизно 253 000 доларів, що приблизно в сім разів перевищує вартість іранського Shahed-136.
При цьому Coyote є значно дешевшим у порівнянні з багатьма іншими наземними системами протиповітряної оборони, доступними США та їхнім союзникам, і історично демонструє високу ефективність у захисті важливих об’єктів. Проте в останні роки американські військові закупили відносно невелику кількість таких систем.
Корабельні системи протиракетної оборони
Багато наземних систем протиракетної оборони більшої дальності, які США та їхні союзники можуть використовувати для боротьби з безпілотниками, мають високу вартість, оскільки вони призначені для знищення літаків і балістичних ракет, а не безпілотників. Наприклад, вбудована радіолокаційна система есмінця ВМС здатна виявляти безпілотники на відстані до 30 миль і знищувати їх ракетами Standard Missile.
Як і в випадку з авіаударами, військовий протокол передбачає запуск щонайменше двох ракет. Дві ракети SM-2 коштують приблизно 4,2 мільйона доларів, що приблизно в 120 разів дорожче за іранську ракету Shahed-136.
Наземні системи протиракетної оборони
Стандартною системою ППО армії є “Патріот”. Вона здатна знищувати безпілотники на відстані до 27 миль за допомогою перехоплювачів PAC-3 Missile Segment Enhancement. Військовий протокол передбачає запуск щонайменше двох ракет PAC-3 MSE, які коштують приблизно 8 мільйонів доларів – приблизно в 220 разів більше, ніж “Шахед-136”.
Водночас така дорога система оборони може бути економічно виправданою для захисту цінних цілей, особливо тих, які важко відремонтувати або замінити, таких як радар вартістю майже 1,1 мільярда доларів на військовій базі в Катарі та датчик ППО вартістю 500 мільйонів доларів на базі в Йорданії, які були пошкоджені на початку конфлікту.
Наземні засоби
Нарешті, існує крайній засіб: наземна гармата. Коли дрон знаходиться приблизно в милі або менш ніж за хвилину до ураження цілі, така гармата, як Centurion C-RAM, може почати швидкий вогонь, щоб знищити дрон.
Ця зброя випускає 75 снарядів на секунду. П’ять секунд стрільби з цієї системи коштують 30 000 доларів, що трохи менше, ніж вартість одного іранського Shahed-136.
Проте Centurion C-RAM не є найкращим варіантом через свою обмежену дальність стрільби.
Безпілотники-перехоплювачі
Безпілотники-перехоплювачі, такі як Merops Surveyor, теоретично можуть відстежувати і знищувати ворожі снаряди з невеликої відстані. Вартість безпілотника Merops становить приблизно 30 000 доларів, що трохи менше, ніж вартість одного іранського Shahed-136.
США відправили тисячі безпілотників Merops на Близький Схід після початку конфлікту, але невідомо, чи були вони розгорнуті.
Інші спроби знизити вартість знищення безпілотника
У 2024 році Пентагон інвестував понад мільярд доларів у дослідження спрямованої енергетичної зброї, або лазерів, вартість одного пострілу яких становитиме всього 3 долари, а дальність дії – 12 миль. Однак ці системи ще не були застосовані на практиці.
Війна США та Ірану
Колишній директор ЦРУ Девід Петреус вважає, що з війни в Україні армія США повинна винести три важливі уроки. Одним з них, за його словами, є швидкість адаптації до змін.
Тим часом ЗМІ повідомляють, що хоча війна на Близькому Сході потенційно відкриває великі можливості для українських виробників зброї, але “вікно” досить коротке, і український ВПК ризикує втратити свій шанс.