Російських військових позбавили доступу до “чудо-зброї”. Які будуть їхні подальші дії?

Російську армію позбавили доступу до Starlink, що виявило серйозні проблеми в управлінні військовими силами окупантів. Проте не варто впадати в ейфорію – ворог має можливість отримати, якщо не аналог системи Маска, то принаймні її спрощену версію.

Дехто вважає, що “чудо-зброї” не існує, але це не зовсім так. Напевно, найкращим прикладом вундерваффе стала глобальна супутникова система, розгорнута компанією SpaceX.

Саме вона значною мірою забезпечила перевагу ЗСУ на полі бою, дозволяючи координувати дії підрозділів, управляти БпЛА, коригувати артилерійський вогонь та забезпечувати зв’язок у зонах з пошкодженою інфраструктурою.

Росіяни швидко оцінили переваги Starlink і почали використовувати його самостійно. Не лише для зв’язку, а й для наведення далекобійних ударних дронів, таких як БМ-35, дальність якого досягає вражаючих 500 км.

Разом із бойовою частиною вагою близько 40 кг та стійкістю до радіоелектронної боротьби це дійсно становило серйозну загрозу, зокрема, для української авіації на аеродромах.

Але “недовго музика там грала”.

Завдяки співпраці Міністерства оборони України з компанією SpaceX вдалося заблокувати всі незареєстровані термінали Starlink на території України.

Це суттєво обмежило можливості Росії щодо використання Starlink для управління далекобійними БпЛА.

Вимкнення терміналів також стало відчутним ударом для операторів “звичайних” дронів, адже саме завдяки швидкому та стабільному інтернету вони могли транслювати відео в режимі реального часу, що є критично важливим на сучасному полі бою.

Загалом, за даними New York Post, на фоні блокування несанкціонованих терміналів Starlink втрати Росії в особовому складі досягли найвищого рівня за весь час повномасштабного вторгнення.

Експерти дійшли висновку, що росіяни “загрались” і не врахували можливі дії української сторони.

“За останні роки росіяни наситили свої сили “Старлінками”, а розвитком власних систем майже не займалися, – зазначає УНІАН колишній співробітник Служби безпеки України, військовий експерт Іван Ступак. – Здавалося, що це буде єдина система, яка надійно працюватиме, а альтернативи не потрібні. Так, є “Ямал”, є “Рассвєт”, але не йдеться про постійне використання. Тобто, вони є, але дуже обмежено”.

Загалом росіяни могли отримати понад 40 тисяч терміналів, які були ввезені контрабандним шляхом.

“Замінити їх на даний момент неможливо. Можливо, це вдасться протягом двох років”, – вважає спеціаліст.

Провальне “Бюро 144”, або Starlink “у нас вдома”

Щоб краще зрозуміти ситуацію, варто згадати, як саме працює Starlink.

Для функціонування системи компанія SpaceX розмістила на низькій навколоземній орбіті (переважно на висоті близько 550 км) тисячі малих супутників.

Протягом багатьох років була створена розгалужена супутникова мережа. Така конфігурація забезпечує широке покриття, високу швидкість інтернет-з’єднання та мінімальну затримку сигналу.

Ймовірно, читачі звертали увагу на те, що термінали Starlink мають плоску конструкцію, а не традиційну форму супутникової тарілки.

Справа в тому, що у терміналах встановлено активну фазовану антенну решітку, яка забезпечує швидке перемикання між супутниками без втрати сигналу. Іншими словами, вони не потребують механічного наведення на супутник.

У терміналів Starlink є ще одна перевага, яка стала критично важливою в умовах війни.

“Це засіб, який важко помітити. Його можна просто “прикопати” в землі, і він буде працювати, – зазначає УНІАН директор з розвитку оборонного підприємства, офіцер повітряних сил у резерві Анатолій Храпчинський. – Більшість військових засобів зв’язку передбачають або наявність станції зв’язку, або якихось інших модулів, які є помітними. Це, зокрема, великі супутникові антени. Це явно не те, що можна використовувати у сучасній війні в умовах великої кількості FPV-дронів”.

Росія не була б Росією, якби не намагалася скопіювати успішні західні рішення. Але робить вона це не з урахуванням своїх реальних потреб і можливостей, а перетворює все на банальну профанацію та “розпил бабла“.

Черговою демонстрацією цього стала система “Бюро 1440”. За цією простою назвою ховається спроба створити свій власний Starlink.

“Бюро 1440” почало працювати в листопаді 2020 року як проєктний офіс російської компанії “Мегафон” для вивчення потенціалу низькоорбітальних супутникових систем для високошвидкісної передачі даних.

Назва містила відсилання до 1440 обертів, які здійснив навколо планети перший штучний супутник Землі – ПС-1.

Перші робочі супутники планувалося вивести на орбіту у 2025 році, а до 2027 року росіяни хотіли наростити угруповання до понад 250 апаратів, розпочавши комерційну експлуатацію проєкту.

У паспорті федерального проєкту “Інфраструктура доступу до Інтернету” зазначалося, що:

• перші 16 супутників варто запустити у 2025 році;

• у 2026 році їх має стати вже 156;

• у 2027 році – 292;

• у 2028 році – 318.

Для виведення такої кількості апаратів на орбіту планувалося здійснити 24 запуски до 2030 року.

Але все це – лише фантазії. У реальному житті все виявилося значно скромніше. Достатньо подивитися лише на дві цифри:

• 10 000+ – саме стільки супутників Starlink запустила компанія SpaceX;

• 0 – саме стільки працюючих супутників “‎Бюро 1440″‎ має сьогодні РФ.

Станом на початок року на орбіті знаходилися лише шість апаратів “‎Бюро 1440″‎, запущених в рамках двох експериментальних місій. Три з них було виведено на орбіту у червні 2023 року. Ще три запустили у травні 2024-го.

Передбачуваний запуск перших 16 робочих супутників “‎Бюро 1440″‎, який, як вже зазначалося, раніше був запланований на 2025-й, відклали на 2026 рік.

В принципі, на цьому можна було б закінчувати розповідь про “російський Старлінк”, але не буде зайвим ще кілька фактів. Досить показових для сучасної РФ.

Якщо звичайні користувачі не отримали від “Бюро” в буквальному сенсі нічого, то російські чиновники значно покращили своє фінансове становище.

Відповідно до звіту російського Мінфіну, за підсумками минулого року було використано 100% коштів, передбачених на реалізацію зазначеного федерального проєкту. У самому “Бюро 1440” заявили, що роботи виконуються “згідно з планом”.

Всього на реалізацію проєкту хочуть спрямувати 102,8 млрд російських рублів (близько 1,3 млрд долара) з федерального бюджету та 329 млрд рублів (понад 4 млрд доларів) власних коштів підприємства до 2030 року.

Це великі кошти. Особливо для сучасної РФ, яка вимушена на всьому економити через війну з Україною.

Варто також зазначити, що російські фахівці і раніше досить стримано оцінювали власний аналог Starlink. Вони зазначали, що з огляду на обмеженість внутрішнього ринку, комерційний успіх системи значною мірою залежатиме від вартості абонентських терміналів, яка навряд чи буде дуже низькою.

Система супутникового зв’язку від “Газпрому”: що вона може

Таким чином, Росія не лише не має аналогу Starlink, а й не зможе його створити у найближчому майбутньому (а можливо, ніколи). Тому Москві доведеться покладатися на вже існуючі рішення.

Один із таких варіантів – система супутникового зв’язку від компанії “Газпром” на базі супутників “Ямал”.

Йдеться про космічні апарати, розташовані на геостаціонарній орбіті, на висоті 36 000 км над землею. Через велику відстань затримка сигналу становить приблизно від 600 до 1200 мс.

Система має обмежену пропускну здатність. За даними Defense Express, попри те, що максимальний тариф “Газпрому” заявляє швидкість до 100 Мбіт/с на приймання та до 10 Мбіт/с на передачу, він передбачає обмеження трафіку.

Безлімітного доступу немає – так звані “бізнес-пакети” розраховані лише на 60 ГБ протягом 30 днів. Бюджетні пропозиції для приватних клієнтів становлять до 58 ГБ при швидкості 20 Мбіт/с та 1 Мбіт/с відповідно.

На думку фахівців, навряд чи з такою швидкістю росіянам вдасться провести хоч одну стабільну трансляцію у нормальній роздільній здатності.

Самі супутники охоплюють територію РФ, включаючи окуповані частини України. Для підключення використовуються різні типи антен.

Перший варіант – це стаціонарні тарілки, які вручну встановлюються та фіксуються у напрямку супутника.

Другий – поворотні антени, що автоматично наводяться на супутник і самостійно коригують своє положення.

Цей тип представлений двома терміналами супутникового зв’язку:

• мобільний РС-30М – працює на об’єктах, що рухаються;

• стаціонарний РС-30С – створений для нерухомої роботи на землі.

Обидва передають дані з однаковою швидкістю. Обидва типи антен мають досить великі розміри, що ускладнює їх маскування.

Через свої габарити їх дуже важко встановити на безпілотні літальні апарати. Наприклад, термінал РС-30М, який позиціонують як “компактний”, важить 2,5 кг, а його розміри становлять 50х30х20 см. Таке можна встановити хіба що на великий безпілотник.

Джерелом енергії для мобільного терміналу служить автономний блок живлення у складі комплекту або штатна електромережа транспортного засобу.

Антенне дзеркало та радіоелектронні вузли обох моделей поміщені в захисний кожух із радіопрозорого матеріалу – він не створює перешкод для радіохвиль і працює за будь-якої погоди, включаючи сильний вітер та опади.

Як вже зазначалося, промінь в антені Starlink формується за допомогою фазованої антенної решітки, яка електронно керує напрямком сигналу.

РС-30М не оснащена такою решіткою, тож у цьому випадку промінь формується механічним способом. Іншими словами, тарілку необхідно точно спрямовувати безпосередньо на супутник.

Таким чином, хитання чи поворот можуть теоретично спричинити перебої в сигналі. Тому навіть встановлення антен на морські дрони може бути проблемним, оскільки на морі бувають хвилі, а висока швидкість катера ще більше ускладнить ситуацію.

Іншими словами, рішення від “Газпрому” має цілу низку недоліків, зокрема:

• низьку пропускну здатність та високу затримку;

• великі розміри антен;

• високу помітність для засобів радіоелектронної розвідки.

Ерзац-рішення: що може зробити Росія прямо зараз