“Вбивця стелсів” лише на документах: авіаційний спеціаліст про реальні можливості С-500.

Храпчинський прокоментував, чи дійсно російська система С‑500 “Прометей” здатна знищувати все – від стелс‑літаків до гіперзвукових ракет і навіть супутників.

У російських медіа С‑500 “Прометей” представляють як революційну систему ППО, здатну знищувати все – від стелс‑літаків до гіперзвукових ракет і навіть супутників. Авіаексперт Анатолій Храпчинський розповів УНІАН, наскільки ці твердження відповідають дійсності, що насправді стоїть за гучним піаром та чи може ця система змінити хід війни.

Які реальні технічні можливості С-500 щодо виявлення та перехоплення повітряних цілей у порівнянні з рекламними заявами РФ?

У російській пропаганді С-500 “Прометей” подається як універсальна “зброя майбутнього”: система, що нібито здатна виявляти цілі на відстані 600 км, одночасно борючись зі стелс-літаками, гіперзвуковими ракетами та навіть супутниками, поєднуючи в одному комплексі можливості Patriot і THAAD. Однак, насправді ці заяви значно перебільшені, підкреслив Храпчинський.

“Щодо малопомітних і маневрових цілей – дальність виявлення суттєво зменшується, стабільний супровід і наведення без зовнішнього цілевказання – є проблемними, а підтвердженої бойової ефективності в умовах сучасної війни С-500 – немає. Показово, що ще на етапі розрахунків перехоплення супутників російські інженери фактично визнавали брак точності й пропонували “вирішувати” цю проблему ядерною бойовою частиною – тобто компенсувати це потужністю вибуху.

Наскільки ймовірно, що С-500 може ефективно перехоплювати західні винищувачі-стелс (F-22/F-35)?

“Ймовірність низька. Стелс-літаки поєднують спеціальну геометрію конструкції, матеріали, що поглинають радіовипромінювання, внутрішнє розміщення озброєння та системи активної протидії, такі як підвісні або вбудовані контейнери РЕБ, які працюють у тих самих діапазонах, що й ворожі радари. Все це створює перешкоди та “ламає” супровід”, – пояснив Храпчинський.

В результаті, за його словами, проблемою для ППО є не лише “побачити ціль”, а й утримати її на супроводі достатньо довго для точного наведення ракети. Саме тому однією системою – навіть формально потужною – тут не обійтися, зауважив авіаексперт.

Він додав, що у західних країнах протиповітряна оборона функціонує як єдина мережа: радари різного типу, літаки дальнього виявлення, електронна розвідка, винищувачі, РЕБ і навіть супутники доповнюють один одного. У С-500, незважаючи на гучні заяви, немає підтвердження, що система здатна ефективно працювати в такій багаторівневій схемі.

Які основні обмеження та проблеми боєготовності С-500 на сьогодні?

“Основні проблеми сьогодні полягають у реальній спроможності Росії довести її до робочого стану. По-перше, це надзвичайно дорога система, яку неможливо виробляти масово. Саме тому та кількість С-500, що є, не може забезпечити суцільне прикриття. По-друге, значна частина критичних комплектуючих, зокрема для сучасних радарів і систем обробки даних, для РФ або недоступна, або замінюється спрощеними аналогами”, – зазначив Храпчинський на недоліки у розробці.

По‑третє, за його словами, для роботи таких комплексів потрібні надпотужні обчислювальні системи: швидкі процесори, складне програмне забезпечення та точні алгоритми обробки сигналів. А саме в цій сфері Росія мала проблеми ще до війни.

Як би ви оцінили здатність С-500 перехоплювати гіперзвукові та балістичні цілі?

“Це виглядає значно переконливішим на папері, ніж у реальності. Щодо балістичних цілей (без складного маневру і з відомою траєкторією) С-500 теоретично може становити загрозу, але й тут немає відкрито підтверджених бойових результатів. Що стосується гіперзвукових цілей: маневровість, висока швидкість вимагають надточних сенсорів, швидкої обробки даних і стійкого мережевого цілевказання, чого РФ, як я вже зазначив, бракує”, – пояснив експерт.

Чи можна сказати, що С-500 – просто інструмент пропаганди, ніж реальний “геймченджер” сучасної війни?

“Так, у нинішньому вигляді це значно більше виглядає як інструмент пропаганди. Росія намагалася подати його як вершину інтегрованої системи – з об’єднанням наземних радарів, ПРО, ППО, засобів РЕБ і навіть авіації дальнього радіолокаційного виявлення на кшталт А-100. Але саме на цьому рівні амбіції й зламалися: А-100 фактично застряг у затяжній і болісній розробці, мережеву архітектуру так і не довели до стабільного робочого стану, а без цього С-500 втрачає сенс як “система систем”, – зазначив Храпчинський.

В результаті, за його словами, ми спостерігаємо типовий російський сценарій – спробу видати бажане за дійсне.

“Тому С-500 сьогодні – це радше не “game changer”, а “game over”, який намагаються продати як щось сучасне, приховуючи провали”, – підсумував він.

Заступник гендиректора компанії з виробництва засобів РЕБ, авіаційний експерт