Україна та Тайвань розробили модель оборони, яка повинна стати прикладом для всього світу, – зазначають аналітики.

Поки такі країни, як Польща, намагаються створити у себе невелику американську армію, Україна впроваджує набагато ефективнішу стратегію.

Маленьким і середнім державам стає все важче встигати за великими країнами в модернізації своїх збройних сил та підтримці адекватного рівня бойової готовності. У зв’язку з цим їм слід зосередитися на стратегії “недопущення” агресії, а не на стратегії військового паритету. Про це йдеться в аналітичній статті доктора Вінісіуса Маріано де Карвалью та Джексона Шнайдера, опублікованій на сайті Королівського колледжу Лондона.

Автори підкреслюють, що багато малих і середніх країн продовжують формувати свої збройні сили за зразком великих держав, закуповуючи дорогі винищувачі, великі бойові кораблі та інші престижні системи озброєнь. Проте, на думку аналітиків, така стратегія часто не відповідає фінансовим можливостям і реальним потребам цих країн.

Як зазначають дослідники, сучасні війни суттєво змінюються під впливом розвитку безпілотників, цифрових технологій, цивільної інфраструктури подвійного призначення та доступності нових військових рішень. У таких умовах країнам вигідніше не намагатися досягти паритету з потужнішими арміями, а створювати умови, за яких напад на них стане для агресора занадто складним і витратним. Це і є стратегія “недопущення”.

“Мета полягає не обов’язково в тому, щоб повністю знищити противника, а в тому, щоб переконати його, що оперативні, політичні та економічні витрати агресії перевищать очікувані вигоди”, – наголошують автори.

У публікації зазначається, що прикладами такого підходу сьогодні є Тайвань, Україна та Фінляндія. Незважаючи на різні геополітичні умови, усі вони роблять акцент на розподілену оборону, стійкість суспільства та здатність виснажувати агресора протягом тривалого часу.

Особливу увагу експерти приділяють досвіду України. За їхніми словами, повномасштабна війна продемонструвала, що відносно недорогі технології можуть завдавати серйозних втрат набагато дорожчим системам озброєнь. Символом таких змін стали FPV-дрони, які почали ефективно знищувати бронетехніку та інші цілі.

Крім того, Україна продемонструвала важливість децентралізованого командування, гнучкої логістики, використання комерційних супутників та цивільних цифрових платформ. Як зазначають автори, “найважливішою початковою перевагою України була не вогнева міць, а інституційна стійкість”.

Окремо в статті розглядається так звана “стратегія дикобраза”, яку розвиває Тайвань на фоні зростання військової могутності Китаю. Її суть полягає в тому, щоб перетворити острів на надзвичайно складну ціль для вторгнення за допомогою мобільних ракетних комплексів, мін, дронів, розосередженої оборони та резервних систем забезпечення.

Водночас автори підкреслюють, що оборона через “недопущення” не є універсальним рішенням. Країни можуть залишатися вразливими до економічної блокади, проблем із постачанням боєприпасів чи технологічних компонентів. Крім того, надмірно оборонна стратегія може обмежувати можливості для перехоплення ініціативи на полі бою.

Новий світовий порядок

Як повідомляв УНІАН, Росія та США прагнули створити світовий порядок, де домінують великі держави, але війни в Україні та Ірані продемонстрували здатність менших країн чинити тривалий опір.

Україна та Іран зберегли стабільність управління й втягнули сильніших опонентів у дороге протистояння, і навіть повітряні кампанії агресорів не принесли їм перемоги. У результаті Москва й Вашингтон не реалізували своїх цілей. Затягування війни підриває їхній авторитет і сприяє формуванню більш децентралізованого світового порядку, де гіганти мусять враховувати менші держави.