Чемпіонат світу з футболу залишається однією з небагатьох подій, здатних об’єднати мільярди глядачів перед екранами. Проте, поза межами таких масштабних заходів, споживачі все частіше надають перевагу контенту рідною мовою, з власної країни або навіть регіону, як зазначається в новій статті The Economist.
Алгоритми стрімінгових платформ та соціальних мереж, які мали б формувати єдиний світовий культурний простір, насправді все частіше сприяють популяризації локальних виконавців, серіалів, відео та ігор. Незважаючи на безпрецедентну глобальну доступність контенту на Spotify, Netflix, YouTube, а також у мобільних магазинах додатків Apple та Google, аудиторія все більше обирає розваги, створені ближче до дому.
Ця тенденція спостерігається в різних сферах. У Бразилії 96 з 100 найпопулярніших артистів — місцеві виконавці. Приблизно 75% трендових відео на YouTube популярні лише в одній країні. Netflix та інші стримінгові сервіси активно інвестують у локальне виробництво, а частка Північної Америки в замовленні нових проєктів за останні роки зменшилася майже вдвічі.
На консолях і ПК все ще домінують великі міжнародні франшизи, але мобільний сегмент демонструє дедалі вираженіші регіональні відмінності. Якщо американські гравці обирають Fortnite, то в багатьох країнах Азії набагато популярнішою стала гра Free Fire.
Однією з причин таких змін стало здешевлення виробництва та розповсюдження контенту. Якщо раніше для досягнення успіху потрібен був глобальний масштаб, то сьогодні музиканти, блогери, розробники ігор та студії можуть успішно працювати навіть з відносно невеликими аудиторіями.
Додатковим чинником стало зростання середнього класу у країнах, що розвиваються. Саме тому Netflix створює серіали для мексиканської аудиторії, а розробники мобільних ігор адаптують контент під індійських користувачів, інтегруючи елементи місцевої культури.
Ключову роль у цьому процесі відіграють алгоритми рекомендацій платформ. Якщо раніше культурний порядок денний формували редактори, продюсери та медіа, то тепер його дедалі частіше визначають автоматизовані системи. Вони здатні одночасно просувати глобальні хіти та формувати тисячі окремих “нішевих” аудиторій.
Наслідки цієї трансформації виходять далеко за межі індустрії розваг. Протягом десятиліть американська музика, кіно та телебачення були важливим інструментом м’якої сили США. Сьогодні ж країна поступово втрачає монополію на контент, адже з’являються нові культурні центри впливу — від Південної Кореї у сфері серіалів до Бразилії в музиці та Китаю в ігровій індустрії.
Парадокс полягає в тому, що технології, які мали глобалізувати культурне споживання, натомість допомогли аудиторії повернутися до власних мов, історій і локальних зірок. Саме тому фінал чемпіонату світу може зібрати біля екранів половину людства, але вже наступного дня кожен повернеться до свого інформаційного та культурного світу.
Нещодавно журнал The Economist присвятив новий номер феномену “соціалізму покоління Z”, який набирає популярності завдяки обіцянкам знизити вартість життя, покращити доступність житла та захистити молодь від ризиків штучного інтелекту. На відміну від традиційних лівих ідей, цей тренд акцентує увагу на особистому добробуті зумерів і пропонує фінансувати державні витрати виключно за рахунок податків на надбагатих.