Конфлікт між США та Іраном – які шляхи до перемоги для Америки.

Америка повинна змінити правила гри.

Іран не прагне здобути перемогу над США у традиційній війні. Його мета — виснажити їх. Протягом багатьох років у цій конфліктній ситуації Тегеран дотримується продуманої стратегії поступового навантаження витратами.

Він вбиває американців через посередників, порушує енергетичні ринки, підвищує ціни на паливо та дестабілізує фінансові системи, поки політична воля США не ослабне. Іран сподівається, що спадщина “вічних воєн” разом із внутрішньою поляризацією знову змусить Вашингтон відступити.

Ця стратегія базується на простому припущенні: США не здатні витримати тривалу війну на виснаження. Це припущення є помилковим, якщо США вирішать вести війну на своїх умовах, вважає Ерік Мандель — директор MEPIN (Middle East Political Information Network), який регулярно проводить брифінги для Конгресу США з питань Близького Сходу. Він також є коментатором видання Jerusalem Post.

Іранські керівники вважають, що можуть перемогти, оскільки США не мають великого бажання до масштабного наземного вторгнення, яке, на думку багатьох аналітиків, було б необхідним для розформування Корпусу вартових Ісламської революції та повалення режиму.

Вони можуть мати рацію щодо небажання Америки розгортати війська. Але вони помиляються, коли вважають, що це робить перемогу Америки недосяжною.

“США можуть виграти війну на виснаження проти Ірану, але лише якщо перестануть воювати на умовах Тегерана”, — додає коментатор.

На думку Манделя, перемога не вимагає окупаційних сил. Наземне вторгнення лише підсилить наратив режиму, потенційно об’єднавши населення проти США та створивши непомірні витрати. Шлях до перемоги полягає у використанні внутрішніх вразливостей Ірану та узгодженні стратегії США з прагненнями його народу.

Ранні прогнози швидкого краху режиму були наївними. Вони недооцінили як ідеологічний фанатизм іранського керівництва, так і його готовність застосовувати крайній рівень насильства проти власного населення.

Режим десятиліттями зміцнював свій силовий апарат і вдосконалював механізми репресій. Корпус вартових Ісламської революції, який контролює значні сектори економіки, глибоко зацікавлений — як ідеологічно, так і фінансово — у збереженні цієї системи.

Ключове питання полягає не в тому, чи можна швидко перемогти Іран, а в тому, чи здатні США виграти тривалу війну на виснаження без розгортання великої кількості військ. Відповідь — так, якщо іранський народ стане центром стратегії США.

Майже половину населення Ірану становлять етнічні меншини з давніми претензіями до режиму. Водночас мільйони іранців, включно з більшістю перського населення, неодноразово ризикували життям, протестуючи проти влади духовенства. Це не маргінальні сили — це значна частина суспільства, розчарована режимом і відкрита до іншого майбутнього.

“Саме це є вирішальним полем цього конфлікту”, — переконаний Мандель.

США мають зосередитися на підтримці цих внутрішніх сил: сприяти об’єднанню опозиції, розширювати безпечні засоби зв’язку та надавати матеріальну допомогу — фінансову, технологічну, а також оборонні й наступальні можливості тим, хто готовий кинути виклик режиму.

Без засобів самозахисту цивільне населення залишається вразливим перед Корпусом вартових Ісламської революції та його воєнізованим формуванням “Басідж”, які застосовують залякування, катування, сексуальне насильство та смертельну силу для придушення інакодумства.

Вашингтон також має чітко визначити свою мету: довгостроковий шлях до зміни режиму, що виходитиме зсередини Ірану. Це не кампанія на місяці, а тривале зусилля, розраховане на роки. Керівництво Ірану мислить десятиліттями — Сполучені Штати мають діяти так само.

Стратегія війни на виснаження на умовах США також має включати тривалий економічний і геополітичний тиск. Санкції, особливо вторинні, повинні жорстко застосовуватися, щоб підірвати фінансову базу режиму.

США разом із союзниками мають гарантувати свободу судноплавства в Ормузькій протоці через переконливе стримування та скоординовану дипломатію, залучаючи країни Перської затоки, Азії та Європи до спільного захисту торгівлі, від якої вони залежать. Ірану не можна дозволяти поводитися з міжнародною водною артерією як із власною платною дорогою.

“Не менш важливо — підірвати здатність Ірану експортувати нафту до Китаю за зниженими цінами, одночасно погрожуючи перекриттям протоки. Обмеження цієї торгівлі посилить тиск на Тегеран і водночас зміцнить ширшу конкуренцію США з Пекіном”, — зазначає коментатор.

Такий підхід зміцнює переговорні позиції США. Іран не реагує на добру волю — він реагує на тиск. Переговори мають шанс на успіх лише тоді, коли режим вважає, що його виживання під загрозою. Сполучені Штати повинні запропонувати чіткий вибір: або дотримання жорстких обмежень щодо ядерної та ракетної програм і припинення підтримки терористичних проксі, або тривала й посилювана ізоляція.

Скептики стверджують, що така стратегія надто повільна. Але альтернатива — постійне чергування обмежених ударів і передчасних поступок — уже неодноразово зазнавала невдач. Це дозволяє Ірану витримувати тиск, проголошувати перемогу просто за рахунок виживання та відновлюватися до наступного етапу протистояння.

“Війна на виснаження під проводом США, яка ведеться на власних умовах і без розгортання наземних військ, змінює цю динаміку. Вона позбавляє Тегеран можливості будувати наратив “витривалості” й змушує його одночасно стикатися з внутрішнім невдоволенням і зовнішнім тиском”, — стверджує Мандель.

Вже є ознаки напруження в Ірані. Економічне неефективне управління, корупція та широке невдоволення створили помітні тріщини в системі. Терпляча й послідовна стратегія США може їх розширити.

Іранський народ є вирішальним фактором. На відміну від Іраку чи Афганістану, значна частина населення Ірану відкрита до покращення відносин із Заходом. Понад 80 мільйонів із більш ніж 90 мільйонів громадян, разом із потужною діаспорою, становлять силу змін, яку не здатне замінити жодне зовнішнє втручання.

США повинні чітко дати зрозуміти, що вони виступають не проти Ірану як держави, а разом із його народом — проти режиму, який тримається на репресіях усередині країни та агресії за її межами.

Це не війна вибору. Це тривалий конфлікт, який триває вже майже пів століття. Дозволити Ірану наблизитися до створення ядерної зброї, водночас розширюючи свій ракетний арсенал і мережу проксі, означає лише підвищити ризик значно небезпечнішого протистояння в найближчому майбутньому.

Перемога не прийде через вторгнення в Іран. Вона прийде через виснаження режиму в довгостроковій перспективі — економічно, політично та стратегічно — водночас посилюючи саме те населення, якого він найбільше боїться.

Керівництво Ірану вважає час своєю головною зброєю. Але США можуть перетворити час на власну перевагу.

“Саме так Америка може виграти війну на виснаження на власних умовах: не через введення наземних військ, а через узгодження своєї сили з єдиною силою, яку режим зрештою не здатен перемогти — власним народом”, — підсумував коментатор.

Нагадаємо, США, Іран і регіональні посередники ведуть переговори про можливе 45-денне перемир’я, яке може зупинити війну на Близькому Сході. Як повідомляють джерела, шанси домовитися про коротку угоду найближчі 48 годин невеликі, але ця спроба залишає єдиний шанс уникнути масштабного загострення.