Конфлікт між США та Іраном призвів до зміцнення режиму в Тегерані, який посилює репресивні заходи.

Поки уряди США та Ірану оголошують про успіх, звичайні громадяни стикаються з 70-відсотковою інфляцією та жорстоким придушенням протестів.

Між Вашингтоном і Тегераном починають формуватися контури першої попередньої угоди після нещодавнього запеклого збройного конфлікту. Понад 90 мільйонів іранців, виснажених руйнівними авіаударами та серйозною фінансовою кризою, сприйняли цю новину з пригніченою надією на стабільність, повідомляє The Washington Post.

Наслідки

Протягом активної фази бойових дій авіація США та Ізраїлю вразила понад 13 тисяч стратегічних об’єктів на території Ірану. Атаки завдали значних руйнувань промисловості та забрали життя більше 1700 мирних жителів, серед яких було не менше 150 дітей. Військові удари не лише не призвели до повалення чинного режиму, а й поглибили фінансову кризу в країні.

Зараз Іран переживає рекордне знецінення національної валюти:

• Рівень інфляції в країні перевищив 70 відсотків, що фактично знищило купівельну спроможність населення.
• Курс іранського ріала на чорному ринку впав до історичного мінімуму — понад 1,8 мільйона за один долар США.

«Обережна надія»

Звичайні громадяни, з якими журналісти змогли поспілкуватися через захищені месенджери, висловлюють глибокий скептицизм щодо політичних компромісів. Вони вважають, що крихке перемир’я може зруйнуватися в будь-який момент через низьку довіру до обох урядів. Крім того, у суспільстві впевнені, що навіть у разі скасування економічних обмежень фінансові ресурси не дійдуть до звичайних людей через корупцію.

Офіційний Тегеран намагається продемонструвати силу та внутрішню стабільність. Президент Ірану Масуд Пезешкіан заявив, що країна не погодиться на приниження, а підписаний меморандум про взаєморозуміння є лише першим кроком до припинення вогню та початку тривалих переговорів.

Спіраль мовчання

Водночас у суспільстві немає єдності щодо дипломатичного кроку Білого дому. У столиці спалахнули протести ультрарадикальної меншості, яка виступає проти будь-якого діалогу зі США, вимагаючи помсти за ліквідацію верховного лідера країни Алі Хаменеї.

Проте після оголошення про припинення вогню репресивна машина всередині Ірану лише активізувалася. Громадяни повідомляють про значне збільшення кількості воєнізованих патрулів, масові затримання та нічні трансляції примусових зізнань у шпигунстві по телебаченню. У країні формується тотальна «спіраль мовчання», а незгодні остаточно залякані.

Правозахисники з організації Amnesty International зафіксували щонайменше 39 політичних страт з моменту початку війни, які відбулися за прискореними та несправедливими судовими процедурами під прикриттям «воєнних умов». Аналітики зазначають, що війна, фактично, врятувала диктатуру від масштабної внутрішньої кризи легітимності, яка загрожувала режиму через масові протести. Експерт Квінсієвського інституту Тріта Парсі вважає, що лише довгострокове послаблення санкцій та зміцнення середнього класу можуть з часом запустити процеси демократизації, проте швидких змін чекати не варто.

Нагадаємо, що війна між США, Ізраїлем та Іраном почалася 28 лютого 2026 року. Бойові дії тривали трохи більше місяця, і у квітні сторонам вдалося досягти хиткої угоди про припинення вогню. Рішення напасти на Іран, зокрема, підкріплювали наймасштабніші за останні 20 років внутрішні протести в Ірані, які відбулися у грудні та січні і були жорстоко придушені силовиками. Репресивна машина забрала життя тисяч людей. Наразі Тегеран та адміністрація Трампа намагаються юридично закріпити умови мирного врегулювання та уникнути відновлення повномасштабної війни, яку багато аналітиків вважають екзистенційною для обох сторін.

Війна закінчилася, нафтові ринки зітхнули з полегшенням, танкери знову проходять через Ормузьку протоку. Але за зовнішнім умиротворенням ховаються питання: хто насправді вийшов переможцем із цього протистояння, і головне — чи варто було взагалі розпочинати цю війну? Чому після військової кампанії та гучних заяв Трампа Іран зберіг великий простір для маневру, а США взяли на себе масштабні фінансові зобов’язання? Відповіді у статті «Трамп оголосив про перемогу. Чому угода з Іраном схожа на капітуляцію США» шукає член експертної ради Центру громадянських свобод В’ячеслав Ліхачов.