Після завершення переговорів з Іраном у суботу, 11 квітня, президент США Дональд Трамп зазначив, що зустріч «була успішною», і більшість питань вдалося узгодити. Проте ключове питання — ядерне — залишилося без вирішення.
Пізніше глава Білого дому оголосив про намір заблокувати Ормузьку протоку, пояснюючи це бажанням отримати кращі умови для досягнення мирної угоди. Як зазначає колумніст видання The Washington Post Девід Ігнатіус, деякі коментатори висловили припущення, що після відсутності угод в Ісламабаді США можуть ще більше втягнутися у затяжний конфлікт, а переговори можуть стати початком нової, більш напруженої фази протистояння.
Автор статті зазначає, що після розмов у неділю з особами, близькими до переговорного процесу, склалося враження, що відсутність угод в Ісламабаді не обов’язково призведе до відновлення бойових дій. За його словами, блокування Ормузької протоки може розглядатися в першу чергу як засіб тиску, а не як пряма військова дія.
Трамп не має наміру продовжувати війну, оскільки усвідомлює обмежені вигоди та високі ризики різкого загострення ситуації, які в фінансовій сфері часто називають «хвостовим ризиком». Натомість його стратегія полягає в посиленні економічного тиску на ослаблений Іран з метою спонукати його керівництво до зміни позиції та можливого повернення до більш широкої комплексної угоди, підкреслив Ігнатіус.
Американська сторона сподівається, що, незважаючи на напруженість під час переговорів в Ісламабаді, контакти можуть продовжитися через посередництво Пакистану. Колумніст також зазначив, що основною метою Трампа залишається пошук способу вийти з конфлікту.
Ідея «якщо проблему не можна вирішити, її слід розширити» може лежати в основі дій глави Білого дому. Незважаючи на тижні інтенсивних ударів, іранська влада зберігає контроль, а також має важелі впливу у вигляді залишків ядерної програми та можливості порушувати судноплавство через Ормузьку протоку. На цьому фоні Трамп пропонує масштабну економічну угоду, яку він міг би назвати «угодою від Тіффані».
Джерела, знайомі з перебігом переговорів, повідомляли, що в Ісламабаді дискусії одразу розпочалися в жорсткому форматі, коли віцепрезидент США Джей Ді Венс і спікер парламенту Мохаммад Багер Галібаф визначили свої принципові межі. Після кількох годин розмов Галібаф справив на американську делегацію враження досвідченого та зваженого учасника переговорів, якого також розглядають як можливого майбутнього керівника Ірану.
У Вашингтоні вважають, що частина представників Корпусу вартових ісламської революції (КВІР) Ірану вже шукає власні канали комунікації, намагаючись закріпити своє місце в майбутніх політичних змінах. Однак це також може бути лише бажаним баченням ситуації, подібним до того, як американські посадовці раніше оцінювали події в Іраку чи Афганістані.
Американські посадовці вважають, що Іран, попри демонстративну впевненість, наразі виглядає виснаженим. Країна, за їхніми оцінками, переживає стан, подібний до жорсткого локдауну. Після приблизно 40 днів конфлікту економічна активність майже зупинилася.
Колумніст впевнений, що Трамп планує ще більше посилити економічний тиск, фактично намагаючись «перекрити кисень» економіці Ірану у розрахунку на її поступове виснаження. Водночас критики нагадують, що очікування швидкої капітуляції тривають з моменту початку ескалації 28 лютого, а надмірний оптимізм у цьому питанні вони вважають однією з головних помилок американського лідера.
Цю ідею «здачі» розглядають як обґрунтування стратегії блокади. Умовно такий підхід могли б назвати «Операція Економічна Епічна Лють».
Трамп дійшов висновку, що наземна операція або подальша військова ескалація можуть втягнути США в затяжний конфлікт. У Білому домі, за цими оцінками, врахували застереження критиків про те, що війни на Близькому Сході легко почати, але значно складніше завершити.
Зокрема, посадовці адміністрації Трампа розглядають три можливі варіанти розвитку подій на тлі посилення економічного тиску з боку США. Перший варіант полягає в тому, що режим може впасти, і такий сценарій вони вважають більш імовірним після завершення бомбардувань, ніж під час них.
Другий варіант передбачає, що Галібаф або інший новий лідер можуть погодитися скористатися тим, що в команді Трампа описують як «золотий міст» до нового етапу відносин. Третій сценарій — прихильники жорсткої лінії у КВІР можуть спробувати прорвати блокаду або завдати нових ударів, щоб змусити США піти на додаткові поступки.
Якщо ж Іран, попри напружену ситуацію, спробує використати свої можливості через військові або інші силові дії, Трамп може бути змушений піти на ескалацію, якої він намагається уникнути. У цьому полягає ризик підходу, який обрала його команда під час переговорів в Ісламабаді, оскільки США вже продемонстрували, на які кроки готові піти заради мирної угоди. Водночас Трамп не будує переговори на дрібних поступках, оскільки вважає, що невеликі угоди дають і невеликі результати.
Логіка цього підходу полягає в тому, щоб розширити «потенційні вигоди», одночасно посилюючи економічний тиск на Тегеран з метою змусити його прийняти умови США. Тим часом мета полягає в тому, щоб переконати Галібафа та його оточення відійти від революційної позиції, яку вважають загрозливою для регіону, і перейти до моделі звичайної держави, орієнтованої на швидкий розвиток і економічне зростання.
Нагадаємо, віцепрезидент США Джей Ді Венс після переговорів з Тегераном зазначав, що відсутність угоди — погана новина для Ірану. За його словами, Іран відмовився взяти на себе «чітке зобов’язання, що не прагнутиме отримати ядерну зброю».