Кризова ситуація в НАТО – Трамп заявляє про можливий вихід з Альянсу через Іран та бездіяльність партнерів.

Автор Ірина Красноштан Програмна директорка «Міжнародного центру української перемоги», експертка з питань міжнародної політики

На фоні загроз з боку президента США Дональда Трампа вийти з Альянсу та претензій до союзників по НАТО до Вашингтона прибув генеральний секретар НАТО Марк Рютте з кількаденним візитом. Рютте відомий своїми тісними зв’язками з Трампом, а також здатністю — завдяки підтримці позиції американського президента та відкритим компліментам на його адресу — знаходити рішення найгостріших конфліктів. У НАТО сподіваються, що Рютте зможе знайти вихід із чергової кризи, хоча і в спосіб, який не всім союзникам до вподоби.

Після зустрічі з Трампом генсек Альянсу, з одного боку, зазначив, що розуміє його розчарування, а з іншого — намагався вказати на підтримку дій більшості європейських союзників. Зустріч Рютте з американським президентом відбувалася на фоні крихкого перемир’я між США та Іраном, яке Дональд Трамп оголосив «повною й абсолютною перемогою».

«Автоматична підтримка», якої не сталося

Не дивно, що Білий дім навіть не консультувався і не інформував союзників по НАТО про свої наміри щодо операції проти Ірану. Трамп не приховує своїх сподівань, що союзники мали «автоматично» підтримати його військову операцію, що проводиться спільно з Ізраїлем. При цьому американський президент неодноразово суперечив сам собі, то закликаючи союзників до дій, то підкреслюючи, що США «не потребують нічиєї підтримки», особливо «після того, як вже виграли», то знову погрожуючи, що США «все пам’ятатимуть», і навіть переходячи до особистих образ.

Сполучені Штати звернулися до окремих союзників із проханням про використання їхніх військових баз і повітряного простору для проведення військових операцій проти Ірану. Однак союзники не лише неоднозначно сприйняли війну проти Ірану, ставлячи під сумнів її правомірність, — деякі з них прямо відмовили США в їхньому запиті, що сильно розлютило Трампа. Свій повітряний простір для американських винищувачів закрила Іспанія. Італія не дозволила посадку американському винищувачу на одній із своїх баз. Велика Британія спочатку відмовила у використанні своїх баз, а пізніше погодилася лише для «оборонних операцій». Після заяв Трампа про можливі удари по мостах чи електростанціях Ірану Велика Британія знову підкреслила, що не погодить використання своїх баз для таких атак.

Тирада образ і погрози: Politico дізналося деталі напруженої зустрічі Трампа з Рютте 

Ще одним закликом Трампа до союзників стало розблокування Ормузької протоки. Він зазначив, що європейці значно більше залежать від нафти, яка проходить через протоку, а отже, мають «піти до протоки і просто взяти її». Союзники демонстрували готовність до певних дій, які відповідали б міжнародному праву. Франція, наприклад, просувала ідею створення відповідного механізму через ООН, а Британія нещодавно скликала широке дорадче засідання щодо шляхів розблокування протоки. Однак навряд чи це ті дії, які хотів би бачити американський президент.

Ключова претензія Трампа до НАТО полягає в тому, що союзники не прийшли йому на допомогу, тоді як самі розраховують на підтримку США. Саме тому він навіть назвав Альянс «вулицею з одностороннім рухом». Однак президент США забуває, що єдине в історії НАТО застосування ключової статті 5 про колективну безпеку відбулося саме після терористичної атаки на США 11 вересня 2001 року, і союзники разом зі Сполученими Штатами воювали в Афганістані. Але для Трампа — це далека історія, а зараз, за його словами, «НАТО не було поруч».

Яке майбутнє чекає на Альянс та ризики для України

Багато хто сприймає заяви Трампа про вихід із НАТО як чергову форму шантажу європейських союзників. Погрози є звичним інструментом тиску, до якого Трамп регулярно вдається, щоб досягти бажаного результату. Можна лише згадати «тарифні війни» або погрози про те, що він заохотить Путіна атакувати ті країни — члени НАТО, які не виділяють достатньо коштів на оборону.

Американські законодавці, навчені погрозами під час першої президентської каденції Трампа, прийняли 2023 року юридичний запобіжник проти такого одноосібного рішення президента щодо НАТО. До речі, Марко Рубіо був одним із співавторів цього закону. Тож президент потребуватиме підтримки двох третин Сенату для ухвалення рішення. Тим часом американські конгресмени з обох партій — як демократи, так і республіканці — вже виступили проти виходу США з Альянсу.

Звичайно, Трамп може спробувати обійти закон. Він уже робив це раніше. Наприклад, він розпочав військову операцію проти Ірану без затвердження її в Конгресі, всупереч закону (так званому 1973 War Powers Act), чим, до речі, грішили і його попередники. Якщо він піде проти Конгресу і оголосить про вихід із НАТО одноосібно, це рішення точно буде оскаржене в юридичній площині.

Найімовірніше, що США залишаться в Альянсі. Однак очевидним є те, що довіри між союзниками немає і найближчим часом не буде. Тож Північноатлантичний альянс існуватиме, але радше на словах, ніж на ділі. Також, найшвидше, США все ж таки розпочнуть процес «перегляду цінності НАТО» для себе. А точніше, продовжать його: болюча для Трампа відмова європейських союзників надати дозвіл на використання їхніх баз буде для цього вагомою причиною.

Трамп уже приймав спірні рішення про зменшення присутності американських військ, наприклад, у Румунії. Це скорочення було незначним порівняно з 80-тисячним американським контингентом, який досі перебуває в Європі (найбільше — у Німеччині). Однак команда Трампа вже неодноразово заявляла про необхідність переглянути присутність своїх військ в Європі, тож скорочення їхньої кількості може відтепер лише прискоритися. І насамперед воно може торкнутися тих країн, які не надали США достатньої підтримки.

«Вже вбив тисячі людей»: союзники Трампа в шоці від його матюків на адресу Ірану та «анонсів» воєнних злочинів — The Guardian

Також американці заявляли про свої плани скоротити посади американських військових — приблизно 200 посад — у низці командних структур НАТО. Ба більше, навіть точилися дискусії щодо можливого відкликання американського генерала з посади головнокомандувача силами НАТО в Європі — однієї з ключових військових посад в Альянсі. Зрештою, цього не сталося, однак США можуть повернутися до цього питання.

Окрім того, саме від Дональда Трампа в результаті залежатиме, чи будуть прийматися відповідні рішення про підтримку європейських союзників у разі загрози їхній безпеці. Тож європейські лідери дедалі більше усвідомлюють, що їм просто необхідно нарощувати власний оборонний потенціал, і шукають різні формати та механізми поглиблення співпраці між собою. Багато говорять про концепт «європейського НАТО», однак у цьому питанні не все так просто.

Нещодавно, перебуваючи на великому оборонному форумі в Парижі — у столиці країни, яка давно відстоює бачення «європейської автономії», я неодноразово чула про неспроможність європейської оборонної індустрії вже сьогодні замінити американську. А це продовжує глибинну технологічну залежність від США. Понад те, ключовим елементом стримування в НАТО залишається американська «ядерна парасолька». Франція лише нещодавно оголосила про плани наростити свій ядерний потенціал, а також про зміни до своєї ядерної доктрини, які дозволили б розміщувати літаки з ядерним озброєнням у країнах-союзниках. Але ці зміни все ще перебувають на дуже ранніх стадіях.

Ця криза ризикує мати негативні наслідки для України. Дональд Трамп не лише проводить паралелі між тим, як США підтримали європейців стосовно України, а європейці не підтримали США («Ми були з ними — і завжди були б з ними. А вони не були з нами»). Він також прямо використовував питання продовження участі США в програмі PURL як елемент тиску. І саме його Трампу доволі легко втілити в життя.

Через програму PURL американці продають свою зброю європейським членам НАТО, які, у свою чергу, передають її Україні. Найкритичнішими з цих закупівель є ракети-перехоплювачі для «Петріот», яких Україна потребує для знищення балістичних ракет. Після початку військових дій США проти Ірану та атак Ірану на країни Перської затоки запаси цих перехоплювачів почали стрімко зменшуватися. Тож, вирішуючи, кому продавати залишки, адміністрація Трампа може більш охоче обрати своїх партнерів на Близькому Сході, ніж європейських союзників та Україну.

***

Традиційно на початку квітня (близько до дня заснування НАТО) Альянс проводить одну з ключових зустрічей високого рівня — засідання міністрів закордонних справ НАТО. Цього року на фоні глибокої кризи така зустріч не відбулася. Її анонсували на кінець травня і не в Брюсселі, а в Швеції — країні, яка приєдналася до НАТО лише два роки тому через повномасштабну війну Росії проти України, у Гельсінборзі — місті, що розташоване на березі Данських заток, через які продовжують ходити кораблі російського «тіньового флоту».

Ймовірно, в НАТО сподіваються, що до травня нинішню трансатлантичну кризу вдасться подолати і можна буде зосередитися на викликах, які продовжує нести російська агресія проти України. А поки у Кремлі можуть лише радіти черговій і дуже глибокій тріщині Трансатлантичного альянсу.