Путін та конфлікт в Україні – які перспективи чекають на Росію.

Росія нині переживає кризу самоусвідомлення та вперше за багато років не має зовнішнього прикладу для порівняння.

Російський лідер Владімір Путін завів країну в безвихідь, і наразі немає ясного уявлення про подальший розвиток подій. Перші зміни стали помітними в тому, як почали висловлюватися чиновники, регіональні керівники та підприємці. Як зазначає The Economist, вони перестали вживати слово «ми», коли говорять про дії влади в державі.

Відзначається, що ще минулої весни у заявах часто звучали терміни «ми» та «наше». Тоді війну Путіна проти України, незважаючи на оцінки як безглуздої та невдалої, подавали як спільну справу, в якій брали участь усі. Наразі ж, за словами видання, ці події описують як «його» історію, а не спільну.

Крім того, його рішення дедалі частіше характеризують як «незвичайні». Майбутнє вже не асоціюється з його вибором, а сприймається як процес, що розвиватиметься самостійно, незалежно від нього і, можливо, вже без його участі.

Як зазначає The Economist, іронія ситуації полягає в тому, що російський лідер розпочав війну, щоб утримати владу та зберегти створену ним систему. Водночас уперше з початку війни в Росії виникають уявлення про майбутнє без нього, що пов’язують із поєднанням чотирьох чинників.

За твердженнями видання, перший чинник — це значне зростання витрат на війну. Спочатку передбачалося, що бойові дії в Україні обмежаться так званою «спеціальною операцією», яку виконуватимуть окремі підрозділи за фінансову винагороду, тоді як решта суспільства житиме звичним життям.

Однак ця схема зазнала краху, коли війна затягнулася і розширилася. В результаті зросли інфляція та податки, погіршилася інфраструктура, посилився контроль і цензура, а також збільшилася кількість обмежень.

Другий чинник пов’язаний зі зростанням вимог до чітких правил серед еліт, які разом зі своїми капіталами повернулися до Росії. Раніше питання власності вони фактично вирішували через західну правову систему. Для врегулювання спорів або захисту активів зверталися до лондонських судів, офшорних схем і міжнародного арбітражу.

Наразі всі конфлікти доводиться розв’язувати всередині країни, де інститути функціонують недостатньо ефективно. На цьому фоні, у міру активнішого перерозподілу активів, потреба в зрозумілих правилах стає дедалі актуальнішою.

Так, за останні три роки у приватного бізнесу забрали активи приблизно на 5 трильйонів рублів (60 мільярдів доларів). Після цього їх або передали державі, або розподілили між лояльними до влади особами, і це стало найбільшим переділом власності з часів приватизації 1990-х років.

Водночас підкреслюється, що мова не йде про раптову зміну поглядів еліт на демократію чи верховенство права. Навіть ті, хто підтримує систему, тепер очікують чітких правил і механізмів, які можуть справедливо вирішувати конфлікти.

Третій чинник стосується змін у геополітичній ситуації, до яких, як зазначає The Economist, певною мірою призвів сам Путін. Росія сприймає себе як силу, що впливає на перебудову світового порядку, однак на практиці вона радше стала каталізатором уже наявних процесів.

У системі міжнародних правил Росія раніше могла користуватися різними перевагами, зокрема залежністю Європи від російського газу, місцем у Раді Безпеки ООН та радянською ядерною спадщиною. Наразі ситуація змінилася. Європа знаходить інші джерела газу, вплив Росії в Раді Безпеки зменшився разом із роллю самої ООН, а ядерний тиск послабив систему нерозповсюдження і позбавив Росію статусу посередника. Зазначається, що коли світовий порядок руйнується, такі переваги швидко зникають.

Видання також зазначає, що Росія нині переживає кризу самоусвідомлення та вперше за багато років не має зовнішнього прикладу, з яким могла б себе порівнювати. Раніше вона визначала себе через Європу та Захід, намагаючись їх наздогнати або їм протистояти. Тепер ця система зникла, оскільки Захід як єдине культурне, політичне і військове ціле сам переживає кризу. Через це більше немає чіткого «зовні», з яким можна було б співвіднести власне «тут».

Четвертий чинник пов’язаний із посиленням ідеологічного контролю без жодних вигод для суспільства. Зазначається, що старий порядок, де держава не втручалася в особисте життя, а люди не займалися політикою, фактично зник.

Так, раніше лояльність людей забезпечували через комфорт, послуги та можливість нормально споживати. Наразі залишилися лише тиск, обмеження і цензура, і найяскравіше це проявляється в цьогорічних обмеженнях доступу до інтернету.

The Economist стверджує, що разом ці чотири чинники створюють ситуацію, схожу на шаховий цугцванг, коли будь-який крок веде до ще гіршого стану. Система може триматися лише поки російський лідер залишається при владі, однак будь-які дії для її підтримки або посилення лише пришвидшують її ослаблення.

Зокрема, у відповідь можуть посилюватися репресії або з’являтися нові військові кроки, але це не покращує становище, а навпаки погіршує його. На думку автора статті, відновити зв’язок між владою і майбутнім вже неможливо, і цей розрив лише стає глибшим і жорсткішим.

Серед росіян зростає невдоволення владою через наслідки війни в Україні. Це потенційно є найсерйознішим викликом для правління очільника Кремля на сьогодні — і може бути більш підступним, ніж невдалий путч Євгенія Пригожина у 2023 році.