Раніше держави прагнули вступити до Європейського Союзу з метою здобуття економічного добробуту, а нині основним мотивом є забезпечення безпеки.

Найзначнішим каталізатором стало нове президентство Дональда Трампа.

Раніше держави прагнули приєднатися до Євросоюзу, оскільки це могло б зробити їх багатшими, але тепер їхні наміри зосереджені на забезпеченні власної безпеки, повідомляє Politico. Водночас у виданні підкреслюють, що деяким країнам буде простіше стати частиною ЄС, ніж Україні.

Два десятиліття тому, коли уряди колишніх комуністичних країн Східної Європи орієнтувалися на Брюссель, економічна привабливість була очевидною: заможніший Захід міг би сприяти підвищенню зарплат і рівня життя. Проте, з руйнуванням повоєнного порядку та сумнівами щодо надійності США, більш заможні країни, такі як Ісландія та Норвегія, які раніше відмовилися від ЄС, тепер починають прагнути приєднання з метою забезпечення безпеки.

«Членство в ЄС завжди пропонувало стабільність і процвітання європейським державам. Сьогодні ми спостерігаємо, що ті, хто не є членами ЄС, все більше усвідомлюють, що участь у переговорах в рамках ЄС також забезпечує підвищену безпеку та захист», – зазначила єврокомісарка з питань розширення Марта Кос у коментарі виданню.

Повномасштабне вторгнення Росії в Україну стало ключовим чинником, що сприяло цим змінам. Однак найбільшим каталізатором стало те, як президент США Дональд Трамп діяв з моменту свого повернення до Білого дому у 2025 році. Цю інформацію підтвердили чотири дипломати, три чиновники ЄС та два національні чиновники, знайомі з обговореннями в країнах-кандидатах на вступ.

Рішення Трампа запровадити тарифи на імпорт, стратегія національної безпеки його адміністрації, звинувачення ЄС у прискоренні «цивілізаційного стирання» та погроза захопити Гренландію – все це підштовхнуло країни до Брюсселя, за словами дипломатів.

Схоже, що Ісландія першою проведе референдум щодо вступу в ЄС, оскільки Рейк’явік прискорив графік проведення референдуму про відновлення переговорів про вступ до ЄС.

«Частково ситуація пов’язана з геополітичною нестабільністю… Ми були б сильнішими в більшій групі однодумців, які підтримують демократію, свободу, права людини та територіальну цілісність. Не кажучи вже про права націй на самовизначення», – підкреслила міністерка закордонних справ Торгердур Катрін Гуннарсдоттір.

Вона додала, що привабливість вступу до ЄС «полягає, безумовно, в обороні та безпеці, але це також стосується нашої економічної безпеки».

Розрив між багатими та бідними

Для нинішніх членів ЄС доступ до клубу заможніших країн є значно привабливішим, ніж прийняття нової групи бідніших країн зі сходу. Усі 13 країн, які приєдналися до ЄС з 2004 року, досі отримують більше фінансування, ніж сплачують до центрального бюджету. Це, ймовірно, також стосується країн, що перебувають у офіційному списку очікування, зокрема України, Молдови, Албанії, Сербії та Чорногорії, адже внески Євросоюзу загалом залежать від розміру економіки країни.

Ці фінансові міркування означають, що буде складно переконати нинішніх членів, усі з яких повинні дати свою згоду, що ці бідніші країни слід прийняти. Чинні члени отримають ще меншу частку коштів ЄС.

Також проти цієї групи країн працює те, що нинішні уряди членів Євросоюзу побоюються міцності та стабільності своєї відданості основоположним цінностям ЄС, таким як вільна преса, неупереджена судова система та інші демократичні свободи, за словами трьох дипломатів.

«Ми не хочемо ще однієї Угорщини чи Словаччини. Ми не знаємо, що станеться в цих нових країнах через 10, 15 років. І тоді ми можемо застрягти з ще одним [прем’єр-міністром Угорщини Віктором] Орбаном», – зазначив один із дипломатів, який близький до обговорень щодо допуску нових членів до блоку.

Заможні країни з усталеними демократичними інститутами, такі як Ісландія та Норвегія, не зіткнуться з такими перешкодами. Обидві країни зазвичай входять до десятки найбагатших країн світу за номінальним ВВП на душу населення, тоді як Чорногорія ледь потрапляє до першої сотні, а Україна, за прогнозами, займе 132-ге місце у 2026 році.

«Звичайно, Ісландії чи Норвегії було б легше приєднатися», – зазначив чиновник ЄС, обізнаний з процесом приєднання.

Він додав, що ці країни «фактично на 80% вже виконали це», маючи на увазі імплементацію законодавства ЄС у своїх правових системах.

«Якщо вони хочуть приєднатися – і лише від них залежить, чи хочуть вони цього – це може статися дуже швидко», – підкреслив чиновник.

Трамп змінює все

Оскільки президент США неодноразово ставить під сумнів готовність Вашингтона прийти на допомогу своїм союзникам і навіть погрожує силою захопити території Данії та Канади, країни, які раніше покладалися на членство в НАТО для забезпечення безпеки, тепер шукають альтернативи.

За словами лідерки норвезьких консерваторів Іне Еріксен Сьорейде, коли йдеться про безпеку своїх членів, «НАТО має один набір інструментів, а ЄС — інший».

«І саме тому бути частиною ЄС важливо також з точки зору безпеки для такої країни, як Норвегія… Ми дійшли до вирішального моменту, коли членство в ЄС зараз важливе для нас в інших аспектах, ніж раніше», – зазначила Іне Еріксен Сьорейде.

Подібно до статті 5 НАТО, Договір про ЄС містить пункт про взаємну оборону — статтю 42.7. Про існування цієї статті стало відомо після того, як британську військову базу на Кіпрі ймовірно атакував безпілотник «Хезболли». Хоча тоді цю статтю не активували.

«Зараз не найкращий час бути на самоті. Трамп змінює все», – зазначив норвезький чиновник.

Норвегія подала заявку на вступ до ЄС у 1992 році, але відхилила членство на референдумі через два роки. Хоча більшість норвежців досі не підтримують членство в Євросоюзі, табір прихильників «за» зростає протягом останніх 18 місяців. Гнів Трампа на Норвегію через рішення не присуджувати йому Нобелівську премію миру також, схоже, допоміг змінити погляди людей.

Ісландія подала заявку на членство в ЄС у 2009 році на тлі фінансової кризи, але заморозила переговори у 2013 році після суперечки щодо політики рибальства та після зміни економічних обставин. Вона відкликала свою заявку у 2015 році.

Гренландія приєдналася до попередниці ЄС у 1973 році як частина Королівства Данія, але вийшла з нього в 1985 році, коли отримала право на самоуправління, також в результаті суперечки щодо політики рибальства.

Як би дивно це не звучало, є ще й Канада. Міністр закордонних справ Франції Жан-Ноель Барро та президент Фінляндії Александер Стубб запропонували Канаді розглянути можливість вступу до ЄС. Хоча прем’єр-міністр Канади Марк Карні відкинув цю пропозицію, Оттава зближується з Європою в торгівлі та в інших сферах.

Велика Британія, яка проголосувала за вихід з ЄС у 2016 році, намагається перезавантажити свої відносини з блоком після Brexit. Відколи виборці обрали лівоцентристський уряд у 2024 році, представники Великої Британії та ЄС знову обговорюють поглиблення партнерства. Хоча немає жодних перспектив возз’єднання Великої Британії найближчим часом, готовність прем’єр-міністра Кіра Стармера співпрацювати з лідерами Франції та Німеччини щодо зовнішньополітичних викликів сигналізує про те, що британці та Європа залишаються природними союзниками в оборонній сфері.

Взаємна оборона

Ісландці та норвежці цілком можуть вирішити не вступати до ЄС, особливо якщо адміністрація Трампа перестане брязкати зброєю, а старі суперечки знову виникнуть під час потенційних переговорів.

«Найбільшою проблемою, звичайно, буде рибальство», – зазначила Торгердур.

Чорногорія – нинішній лідер у боротьбі за членство в ЄС, та Україна – сентиментальний фаворит, цілком можуть завершити свої переговори до того, як Осло чи Рейк’явік приймуть рішення. Або ж ті столиці, які блокували будь-яке розширення ЄС з моменту вступу Хорватії у 2013 році, можуть продовжувати накладати вето на будь-яких нових членів.

Але, затиснуті між Америкою Трампа, Росією Володимира Путіна та Китаєм Сі Цзіньпіна, існуючі члени ЄС також можуть вирішити, що безпека полягає в кількості. Вторгнення Росії в Україну, яке підштовхнуло Київ до Брюсселя, демонструє привабливість ЄС у сфері безпеки.

Атака безпілотника на британську авіабазу на острові Кіпр цього місяця підкреслила, наскільки членство в ЄС було гарантією оборони для Нікосії, вступ якої до НАТО блокує Туреччина. Кіпр розділений на окуповану турецько-кіпрську північ і греко-кіпрський південь.

«Коли приймали рішення про вступ Кіпру до Європейського Союзу, очевидно, економічний аспект був дуже важливим. Але я вважаю, що для Кіпру безпека завжди була на першому місці», – зазначила міністерка Європи Марілена Рауна.

Як і Кіпр, Україні заборонено вступати до НАТО, і Трамп заявляє, що цього не станеться. Оскільки це питання не обговорюється, вступ до ЄС є єдиною гарантією безпеки, на яку, на думку Києва, він може розраховувати після припинення вогню з Росією. Посадовці як з Києва, так і з Брюсселя наголосили, що вигода від вступу України до ЄС для безпеки буде в обох напрямках.

«У нас спільний інтерес. Україна може зміцнити оборону ЄС. Тільки уявіть, що українські прикордонники, які воювали на передовій, будуть у складі місій Frontex [прикордонного агентства ЄС] у Балтійському морі», – зазначив Іван Нагорняк, радник українського уряду.

Для Норвегії, Ісландії, України та інших країн сувора реальність нового світового порядку почала давати про себе знати.

«Немає НАТО, немає США. Є лише зброя, дрони, боєприпаси. І є ЄС», – зазначив український чиновник.

Україна вступить до ЄС уже 2027 року? Таку мету неодноразово озвучував президент Володимир Зеленський. Однак у Брюсселі вже дали зрозуміти: конкретну дату вступу назвати неможливо, адже процес розширення залежить передусім від виконання реформ. У статті «Вступ до ЄС 2027 року: обіцянки є, реформ немає» керівниця міжнародних програм Центру протидії корупції Тетяна Шевчук аналізує, чому виконання ключових вимог Євросоюзу фактично буксує. Йдеться про судову реформу, зміни до КПК, реформу ДБР та роль міжнародних експертів у конкурсах.