Сайт присвячений новинам України та Світу. Новини спорту. Тренди на новини туризму. Погода. Використання матеріалів дозволяється за умови посилання на «d.ua»
Володимир Кім
На поверхні путінського режиму з’явилися тріщини. Фундамент залишається міцним, а опорні елементи стоять на місці. Проте тріщини на поверхні, які Кремль намагається закрити, лише розширюються, перетворюючись на реальні розриви системи, що проявляються в різних сферах.
Це посилення контролю ФСБ над суспільством, внаслідок чого росіяни втрачають, зокрема, доступ до Інтернету та поступово опиняються в умовах, схожих на північнокорейські. Це вразливість військового командування перед замахами. Це беззахисність регіонів перед атаками українських дронів. Це відсутність реакції Кремля на екологічну катастрофу в Туапсе, що сталася після ударів українських безпілотників по НПЗ і порту. Це погіршення зовнішньої ситуації для Кремля: поразка у Венесуелі, ганьба в Малі, відхід Вірменії, переозброєння Європи.
Ці та інші тріщини ще не є свідченням краху системи, але вказують на її нездоровий стан. Їх помічає не лише оточення Путіна, а й звичайні громадяни. Як і страх перед українськими дронами, що супроводжував підготовку до проведення параду перемоги на Красній площі на п’ятий рік російсько-української війни. Для 45 хвилин символічного дійства Кремль оголосив одностороннє перемир’я та пригрозив «відповідним масованим ударом по центру Києва» у разі його порушення. А в результаті з’явився принизливий для російської влади та Z-патріотів указ Зеленського, що дозволив проведення параду 9 травня.
Корозія режиму також проявляється в тому, що дві країни — Азербайджан і Вірменія, які Росія вважає своєю історичною зоною впливу, прийняли у себе з візитом Володимира Зеленського, незважаючи на очевидну ненависть, яку відчуває до нього Путін. Такі події знецінюють центральну владу й особисто Путіна, і в повітрі вже витає крамольне «а цар несправжній». Як зазначає експерт Берлінського центру Карнегі з вивчення Росії та Євразії Алєксандр Баунов, хоча «влада, як і раніше, в руках Путіна, магія його влади розвіюється».
Разом із економічними труднощами, зростанням цін, атаками українських БпЛА по російських промислових об’єктах і НПЗ це призводить до зниження електорального рейтингу Путіна, який, за даними дослідження «Левада-центру», за останній рік знизився на 13% (із 62 до 49%). Це найнижчий показник від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну (в грудні 2021 року рейтинг Путіна становив 32%).
Нервозність у Кремлі посилюється також через вересневі вибори до Держдуми та глав кількох регіонів. Заступнику глави АП Сєрґєю Кірієнку потрібно забезпечити високу явку виборців і продемонструвати значний відсоток підтримки «Единой России», а лише накрутками під час підрахунку голосів цього не досягти. Тим більше, що на фоні погіршення рівня життя та відключення Інтернету зростає популярність Компартії. Тривогу викликають і вибори в Чечні та Дагестані — двох найпроблемніших регіонах не лише Північного Кавказу, а й усієї Росії: у цих республіках можливий будь-який сюрприз.
Що стоїть за раптовою заявою Путіна про завершення війни? Пояснення NYT
Крім того, існує ще проблема ветеранів війни в Україні. Йдеться не лише про те, що їм важко адаптуватися до мирного життя. Сєрґєй Кірієнко та міністр оборони Андрєй Бєлоусов змагаються за те, хто куруватиме групу ветеранів у майбутній Держдумі, скільки їх буде, адже така фракція — це потужний політичний ресурс, який можна використати на свою користь. І якщо Бєлоусов ставить на ветеранів, лояльних до Міноборони, то Кірієнко — на тих, хто пройшов проєкт «Время героев», який він курує.
В результаті, день єдиного голосування перетворюється з формальної процедури на показник того, наскільки ефективно працює вся система. Зокрема, коли триває протистояння всередині істеблішменту, який намагається отримати знаки уваги від Путіна й доступ до фінансових ресурсів в умовах скорочення «кормової бази». На цьому фоні помітно зростає роль ФСО та, звісно ж, ФСБ. Адже щоразу, коли Путін губиться у вирі подій, він шукає опору в системі, яка здається йому своєю та єдиною надійною, найближчою й найзрозумілішою.
За нових умов більше не діють колишні правила, й тепер ні лояльність режиму, ні близькість до однієї з веж Кремля не можуть гарантувати чиновникам і силовикам із другого й нижчих ешелонів влади або топменеджерам держкорпорацій, що вони не стануть об’єктом уваги «органів» під час чергового антикорупційного розслідування. Усе вирішує лише одна особа — Владімір Путін, який виконує роль суперарбітра. Тим часом для російського суспільства відкриті кримінальні справи — це можливість задовольнити попит на справедливість, для лейтенантів і майорів — шанс зробити кар’єру, а для верхів — спосіб перерозподілити власність, фінансові та владні ресурси.
Особливо постраждало оточення секретаря Ради безпеки РФ Сєрґєя Шойґу, з яким певна європейська спецслужба пов’язує можливість військового перевороту. У корупції звинувачено ексзаступників міністра оборони Тімура Іванова (влітку минулого року засуджений до 13 років позбавлення волі), Дмітрія Булгакова (вже перебуває в СІЗО) та Павла Попова (у квітні засуджений до 19 років), головного кадровика Міноборони Юрія Кузнєцова та інших. А на початку березня було заарештовано друга й довірену особу Шойґу — колишнього першого заступника міністра оборони Руслана Цалікова.
Проте чекісти атакують не лише клан Сєрґєя Шойґу. Кримінальні справи порушують проти людей із групи Сєрґєя Кірієнка. Наприклад, ударом по команді «технократів» стало затримання у березні генерального директора товариства «Знание», вихідця з проєкту Кірієнка «Лидеры России» Антона Сєрікова. Переслідування силовиків зазнали й особи, близькі до прем’єр-міністра Міхаїла Мішустіна — бізнесмен Алєксандр Галіцкий та IT-підприємець Сєрґєй Мацоцкій.
Атаки на Мішустіна — це наслідок спроб різних веж Кремля підготуватися до операції «Наступник». Адже відповідно до положення Конституції РФ, у разі раптової смерті президента його повноваження тимчасово виконує голова Ради міністрів. Можливо, людина на посаді «в.о. президента» багато в чому виконуватиме формальні обов’язки. Однак статус «в.о.» дає рішучій особі можливість зміцнити своє становище у боротьбі за владу.
Усі ці тріщини на фасаді путінського режиму створюють сприятливіші умови для виникнення змови проти Путіна. Судячи з того, як посилюють охорону російського президента, він боїться не лише українських дронів, а й замаху.
Хоча російський президент і втрачає свою сакральність, а російські громадяни й еліти незадоволені, однак це ще не означає швидкої появи внутрішньоелітної змови або масштабних протестів проти політики центральної влади. Справа не лише в тому, що ФСБ контролює всіх — топменеджерів, чиновників, військових, а й у тому, що в оточенні Путіна всі конфліктують між собою. Для верхівки російської еліти усунення Путіна від влади загрожує майбутнім хаосом і можливим розпадом Росії. А це викликає страх.
Навроцький: агресія Росії проти України — це “не ізольований конфлікт”, а “прямий виклик” з боку Росії
Щодо народних протестів, то колишній співвласник «Евросети» Євґєній Чічваркін, коментуючи можливу реакцію росіян на повне блокування Інтернету, зазначив: «Усе схавають. Абсолютно все схавають». Він пояснює це просто: без вільних каналів зв’язку людям дедалі складніше домовитися між собою, а сама система блокувань вже привчає суспільство до нових обмежень. Утім, це зовсім не виключає протестів проти місцевої влади — чи то екологічних акцій, чи сплесків антисемітизму, чи вимог налагодити роботу комунальних служб.
Проте в Кремлі бояться зумерів, які виросли в епоху Інтернету, мобільних телефонів, соціальних мереж, і яких старше покоління зовсім не розуміє. Історія зі спільнотою «Алый лебедь», що закликала росіян протестувати проти блокувань Інтернету й виходити на мітинги 29 березня, дозволила ФСБ й АП вивчити, як організовується молодь. Кремль також побоюється Z-патріотів. Останні наразі є попутниками режиму, але поступово відходять від лояльності до Путіна у бік його критики. І ця критика посилиться, тим більше що Путін посилає суспільству різні сигнали: вранці 9 травня на параді він заявив, що перемога завжди буде за Росією, а ввечері повідомив, що війна близька до завершення, й не виключив своєї зустрічі із Зеленським.
Незважаючи на ці тріщини, режим продовжує існувати в стані внутрішнього напруження, де невдоволення накопичується, але не виходить за межі локальних акцій і кулуарних конфліктів.